Не позбавлений волі навіть у камері смертників

Відзнака знайшла героя – так казали колись. І нині це стосується Героя України Левка Лук’яненка. З усіх Героїв він, певно, найдостойніший.

Лише днями Президент України Віктор Ющенко присвоїв це звання тому, хто за Україну (або як тоді вважали «антирадянську пропаганду і агітацію») відсидів 27 із 30 присуджених років позбавлення волі. Сімдесят три дні Левко Григорович у камері смертників чекав кулі. За одну лише провину – він любив Україну.

Однак, на відміну від багатьох, лише поодинокі патріоти говорили це на повен голос. Чи не найпереконливішим був Лук’яненко. І в камері смертників, і у Верховній Раді вже незалежної України. Хто знав Левка Григоровича, той ще за тих часів називав його героєм. Натомість жодна влада досі не наважилася це визнати офіційно. Бо до всіх попередніх влад Лук’яненко був в опозиції. І це, вочевидь, кравчуки-кучми теж вважали провиною. Адже й у незалежній Україні він відчував її залежність. Бо любив Батьківщину міцніше, ніж її поводирі. Сам же був провідником народу. Одним із тих, хто вивів Україну в сьогодення. Але й нині Лук’яненко не боїться сказати гостре критичне слово про нову владу. І скаже ще не раз. Незалежно від того, що ця влада вперше назвала Героя Героєм. Віктор Ющенко в своєму указі лише нагадав нам усім, що Левко Лук’яненко удостоївся найвищого звання «за непохитну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, значний особистий внесок в становлення й розвиток незалежної Української держави».