Лікар Айболить із Татарки
Той, хто приручив, пригрів у своєму домі кота, собаку, папугу, черепаху, чи, може, якесь екзотичне миле створіння, вочевидь, знає, де знаходиться найближча ветеринарна лікарня. Адже домашні тварини так само хворіють, як і люди. Інша справа, що не можуть сказати, де, й що у них болить. Отож, лишень з’являються перші ознаки недуги – в’ялість, втрата апетиту, підвищення температури і т.ін., як турботливі господарі вже поспішають зі своїм улюбленцем до ветеринарного лікаря.
Мешканці Шевченківського району йдуть на Татарку, де знаходиться державна районна ветлікарня. Утім, нині у місті більш, ніж достатньо, й приватних закладів. Одначе їхні послуги далеко не всім по кишені. Вони здебільшого зорієнтовані на породистих тварин (і тут існує соціальна нерівність).
– До нас приносять і породистих, і звичайних дворняг, – розповідає фельдшер ветеринарної медицини Микола Грицай. – Особисто для мене, немає значення, у якій сім’ї живе тварина, – однаково жалію і лікую всіх.
– Ви, либонь, змалку бачили себе Айболитом? – запитую. – Підбирали на вулиці хворих кошенят, цуценят…
– Що було, то було. І від мами за те добряче перепадало, – посміхається. – У мене й нині, а живу я у Василькові, п’ять котів і три собаки й жодної породистої. Усі – безпритульні. А ветеринаром я вирішив стати у 14 років, коли отримав важку травму. Лікарі витягнули мене з того світу…
– У такому разі, ви мали стати хірургом.
– Але я обрав ветеринарію. І не шкодую. Якщо хочеш мати хорошого друга – заведи собаку. Не раз переконався у справедливості цих слів.
Після закінчення Немішаєвського аграрного коледжу Микола Грицай працював у КСП «Світанок», що у селі Пшеничне, а згодом прийшов на Татарку у ветеринарну лікарню. Його пацієнти – коти, собаки, морські свинки, миші, черепахи. Екзотичних тварин не доводилося лікувати.
– Лікарю, мій котик, певно, занедужав, – мало не плаче бабуся, притуляючи до грудей чорного, як смола, Матроскіна. – Такий кволий, другий день нічого не їсть.
Микола Анатолійович обстежує пацієнта, виписує рецепт, дає бабусі поради і просить, у разі погіршення стану Матроскіна, йому зателефонувати. Наступною була руда такса, яка, з’ївши рибину, стала блювати і температура тіла її вмить підскочила до 40°. Їй ветеринар приписав промивати шлунок і вживати антибіотики. Це були пацієнти з легкими захворюваннями. Трапляється, що треба посилати у маніпуляційний кабінет, де зроблять укол, поставлять крапельницю.
Домашні тварини дуже вразливі до зміни температури повітря. Осіннє похолодання спричиняє різні інфекційні захворювання, тому нині у ветлікарні чимало і котиків, і собачок. Для профілактики їм, як і людям, роблять щеплення.
Миколі Анатолійовичу не раз доводилося брати до рук скальпель, бо ж домашні улюбленці потрапляють під колеса авто, травмуються під час прогулянки або ж мають іншу недугу, яка потребує хірургічного втручання.
– Одним із «найважчих» моїх пацієнтів була породиста собака, – продовжує розповідати лікар. – Вона протягом тижня жила у мене вдома. Щодоби робив їй по п’ятнадцять ін’єкцій.
Наразі у ветлікарні є стаціонарне відділення, але воно у стадії ремонту. Коли його доведуть до ладу, тяжкохворі тварини зможуть перебувати під наглядом спеціалістів цілодобово. Лікар Айболить із Татарки надто переймається своїми пацієнтами. Адже вони не просто живі істоти, а улюбленці своїх господарів, які піклуються про них інколи більше, ніж про самих себе. Вилікувавши тварину, він повертає у дім втіху, радість.
Психологи вважають, що людина, яка любить тварин, не може бути черствою, жорстокою, злою. Вони навіть радять дівчатам: перш ніж обирати собі судженого, покладіть йому на руки котика. Якщо той почне гладити пухнастика, не сумнівайтеся – матимете доброго чоловіка.