«Кришталь» на-гора

«ШАХТАР» (Донецьк) – «ДНІПРО» (Дніпропетровськ) – 2:0 (Бєлик, 1, Тимощук, 90). Вилучення: Стойкан, 26 – Шелаєв, 29. Шутков, Старостяк, Попов, Левандовський, Флоря (Бахарєв, 66), Стойкан, Тимощук, Вукич (Марика, 87), Рац, Бєлик (Дуляй, 33), Воробей, тренер Луческу – Кернозенко, Єзерський, Шелаєв, Радченко (Максим`юк, 64), Русол, Михайленко (Грицай, 46), Рикун, Назаренко, Ротань, Костишин (Мотуз, 77), Венглинський, тренер Кучеревський.

Парадокс, але «Дніпро» програв тому, що дуже хотів виграти. Величезне бажання перервати неприємну традицію й зіграло злий жарт із дніпропетровцями: вони помилялися навіть у простих ситуаціях так часто, що тих помилок з лихвою стачило б і на кілька буденних матчів. Це – перша причина невдачі насправді симпатичної провінційної команди, за яку вболівала ледь не вся Україна. Проте причина не єдина. За «Шахтар» зіграв ще й незрівнянно багатший досвід участі в подібних поєдинках. Уявляєте: донецькі футболісти виступали в кубкових фіналах удвічі частіше, ніж дніпропетровські! Ця подробиця далася взнаки вже в дебюті. Доки схильні до фундаментальності в усьому підопічні футбольного академіка Кучеревського призвичаювалися до не дуже звичного газону, виняткового рангу зустрічі й велетенської чаші стадіону, що вирувала пристрастями, ветерани «кришталевих» змагань провели розмашисту наступальну акцію зі зміною місць, хрестоматійним забіганням і зручною подачею м’яча на лінію площі воріт. Ілюстрацією цілковитої безпечності дніпрян, зумовленої недостатнім «фінальним» досвідом, може слугувати той факт, що «пострілові» Бєлика з «другого поверху» намагався перешкодити не ліберо суперника, не стопери Радченко чи Єзерський, не хтось з опорних напівоборонців, а лівий лінійний Ротань, який, відчувши біду, стрімголов помчав до володінь Кернозенка, полишеного напризволяще своїми безпосередніми захисниками… Стартовий «прокол» звів нанівець усі передматчеві напрацювання «Дніпра». Відтак гостро постала проблема тактичної перебудови, проте здійснити її в умовах цейтноту і кадрової обмеженості дніпропетровської команди виявилося справою непростою, якщо не сказати жорсткіше – неможливою. З кожною ігровою хвилиною ставало все очевидніше, що головна наступальна зброя й надія дніпрян – висунутий на вістря групового маневру Венглинський – досі не набув оптимальної спортивної форми. Квартет оборонців «Шахтаря», за потреби підтримуваний мобільними хавбеками на чолі з Тимощуком, відносно легко справлявся з опікою незабивного навесні снайпера. Можна було відрядити на допомогу Венглинському невтомного Костишина, а на місці правого лінійного задіяти Радченка, який виконував обов’язки стопера. Проте раптовий вихід на авансцену Шебека, який в середині тайму вилучив з поля опорних хавбеків обох команд, унеможливив і цей варіант: з втратою Шелаєва «Дніпро» й так утратив звичну монолітність на центральному плацдармі, де вайлуватий Михайленко та не вельми технічний, хоча й неабияк моторний Назаренко далеко не завжди встигали за синхронними переміщеннями Вукича, Тимощука й особливо небезпечного в цьому поєдинку Раца. Був у Кучеревського ще один шанс, але й він виявився змарнованим з об’єктивних причин: агресивному зазвичай дриблеру Рикуну для того, щоб як слід «розвернутися» на грищі, потрібний оперативний простір; однак завзяті й бездоганно підготовлені функціонально гірники жодної свободи – ні територіальної, ні тактичної – негнучкому і непластичному від природи лідерові «Дніпра» не надали. Натомість самі, наступаючи широко й активно, винахідливо та різнобічно, постійно тисли на володіння суперника, змушуючи того відбиватися з усіх сил і перериваючи ще в зародку його спроби організувати свою контргру.

Досвідчений «Шахтар», закріпивши за редутами біля воріт Шуткова чотирьох оборонців, хоча нерідко застосовує модний варіант захисту з трьома виконавцями, не прогадав. А от звична для «Дніпра» трійка захисників із двома лінійними, роль яких виконують креативні футболісти, виявилась ущербною… «Шахтар», відмовившись від послуг німецького тренера Шустера й одразу ж забувши про його кадрові експерименти на кшталт перекваліфікації реактивного форварда Воробея на флангового напівоборонця, довірився тренерській майстерності й смаку вітчизняного фахівця Прокопенка, який став повноправним консультантом румуна Луческу. І зіграв, либонь, найкращий матч у сезоні, оздобивши яскраву звитягу над опонентом голами-красенями на першій і дев’яностій хвилинах. Як експериментуватиме відтак уже сам Луческу, побачимо лише наступного футбольного року, коли румун обійме посаду «головного» безроздільно. А поки що очевидно, що «Дніпрові», який задекларував будівництво насправді модерного стадіону світового рівня й проголосив євроліговий курс вже наступного сезону конче потрібно невідкладно реконструювати і склад представницької команди. Бо з таким бідним добором виконавців мрії про континентальне визнання обернуться на марево.