Олекса Коломієць тут любив купувати бублики
Либонь кожен киянин знає гастроном, який розмістився у старовинному будинку (1910 року) на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Адже він не змінює своєї вивіски впродовж кількох десятків літ.
– Я ходила сюди по харчі ще до війни, – пригадує пенсіонерка Ольга Дмитрівна. – Зайду, бувало, і не можу очей відірвати від полиць: і того хочеться купити, й того. Ковбасою так пахло, що аж слинка котилася. А за прилавками стояли, хоч як дивно, чоловіки.
– І донині не зраджуєте цьому магазину? – підтримую нашу розмову.
– Купую, здебільшого, хліб та молоко, – продовжує старенька. – Вітрини, полиці тепер ого-го які – асортимент товарів дуже багатий: і наші продукти є, і заморські. Але вони вже не так приваблюють, як колись. Оце взяла кефір та півбатона – й з мене досить.
Я попрощалася із Ольгою Дмитрівною і стала вивчати, що почому у цьому гастрономі.
– Ви щось шукаєте? – підійшла до мене адміністратор. – Може, я зможу вам чимось допомогти?
– Авжеж, – зраділа я.– Розкажіть мені про свій магазин. Ви, певно, давно тут працюєте?
– Угадали, – усміхнулася жінка. – Мене звати Людмила Артемонівна Іщенко, – назвалася. – Я тут уже 48 років. Одразу після торговельного училища прийшла сюди, ще дівчиною. Доросла до завідувачки відділу, а тепер – адміністратор.
Людмила Артемонівна залюбки стала розповідати про своїх покупців. Адже цей будинок знаменитий ще й тим, що тут у певний час мешкали відомі українські письменники, художники, композитори, про що свідчать меморіальні дошки. Вона пам’ятає, як заходив сюди Василь Касіян, народний художник. Особисто була знайома з його онукою.
– Його родина мешкала у великій семикімнатній квартирі, – розповідає Людмила Артемонівна. – І всі сім були завішані картинами. Я затамовувала подих, коли до гастроному заходила красива пара Задніпровських. Юлія Ткаченко, дружина актора, любила солодощі. Вони ніколи не купували кілограмами: 100 грамів тюльки, 200 грамів мармеладу.
Олекса Коломієць, автор відомих «Фараонів», найчастіше заходив до гастроному ввечері і щоразу просив продати йому бубликів для доньки Оксани. Вражав усіх продавців своєю ввічливістю, привітністю композитор Юрій Мейтус. Уже п’ять років, як його немає – до магазину ходить старенька вдова, яка й понині живе у цьому будинку. Бували тут і Амвросій Бучма, і Микола Глущенко, і Михайло Лисенко. Їхні квартири займають інші господарі.
– А днями бачила письменника й народного депутата Бориса Олійника, – пригадала. – Він, видно, живе неподалік, бо часто буває тут. Геннадій Удовенко заходить, либонь, за звичкою, бо довгий час працював поряд – у Міністерстві закордонних справ. Якось Іллю Ноябрьова, телевізійного шоумена, зустрічала… Вибачте, я – на хвилинку, – і попрямувала до входу.
До гастроному зайшла старенька жінка, інвалід по зору, і адміністратор взяла її за руку, підвела до відділу молочних продуктів.
– Станіслава Миколаївна – наш давній і постійний покупець, – пояснила пізніше. – Пройшла війну, була поранена. Тепер погано бачить. Продавці обслуговують її у першу чергу: виберуть товар, покладуть у сумку, виведуть за поріг.
Та не лише люди похилого віку не зраджують цей гастроном. Молоді не обминають його: заходять по хліб, цукерки, молоко, або випити філіжанку кави.