
Їх вистачає, цих залізобетонних вартових Києва, які, мов той партизан з відомого анекдоту, здається, й гадки не мають, що війна давно закінчилася. Цілі й напівзруйновані, стирчать вони на узвишшях, де ліс підступає до Одеського, Житомирського або Гостомельського шосе. Знищити їх не піднімається рука – подумки з’єднавши їх, маємо лінію оборони столиці влітку 1941 року. Та й «викорчувати» ці старанно «врощені» в землю багатотонні брили, мабуть, непросто. Ветерани і юні друзі Збройних сил...