Уроки Грушевського

Повернувшись додому під враженням круглого столу «Михайло Грушевський і сучасна Україна», проведеного Київською міськдержадміні-страцією, Київським міжнародним університетом та Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського, взяла з книжкової полиці «Ілюстровану історію України» та збірку «Хто такі українці і чого вони хочуть». Гортаючи праці вченого і головного будівничого Української Народної Республіки, перебирала в пам’яті промови-дискусії науковців, політиків за круглим столом.

У доленосні часи (вкотре!) розпочинаємо державотворення з чистого аркуша… Чого хочемо ми, українці, і що заважає тепер, як і тоді, в часи Грушевського? Які уроки маємо винести з падіння УНР і чого – навчитись.
Запрошували на це поважне зібрання й екс-президентів України Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, й колишнього голову Верховної Ради Володимира Литвина, повідомив доктор політичних наук, заступник голови КМДА Віталій Журавський. Але вони чомусь не прийшли, хоч і обіцяли. Певно, мали справи важливіші від проблем проголошення незалежності України та уроків історії. Тож ініціативи, аналіз ситуації, як то й почасти в нас буває, – від наукової громадськості, мізків суспільства, у яких важливіших справ за цей круглий стіл не було. Бо ж їм болить Україна не тільки теоретично, а й практично.
– Проблема – і в тому, що про великі постаті згадуємо зазвичай під час їхніх ювілеїв, як і ось Грушевського – до його
140-річчя. Канонізуємо їх без аналізу помилок, на яких треба вчитися. І не завжди ми послідовні в тому, що треба перейняти, – розпочав розмову доктор юридичних наук Олександр Копиленко.
На його думку, спадщина Михайла Грушевського сприймається неоднозначно. Бо ж був федералістом, соціалістом і вчергове не вжився в канони нашого державотворення.
Парадоксально: пік творчості Грушевського суголосний кінцю 1980-х років, коли СРСР розпадався на суверенні держави. Так і на початку XX століття Україна прагнула відокремитися від царської Росії.
Якщо говорити про Грушевського-політика і про правову державу, громадянське суспільство, то пан Копиленко акцентував би на плюралістичних поглядах Грушевського. Це актуально нині, коли прагнемо збудувати демократичну державу, в час переходу до парламентсько-президентської республіки. Були б ті прагнення щирими в усіх – подумки додала і я.
Варта уваги для сучасних політиків організація парламентського життя, законодавчі ініціативи, якими користувалися депутатські фракції за Конституцією часів Грушевського. Цінність спадщини Грушевського як політика і вченого, на думку доктора політичних наук Анастасії Некрач, у тому, що він мав дар узагальнити суспільні процеси, виокремити головне й другорядне. За її переконанням, цього не вистачає сучасним українським державотворцям. За 15 років незалежності Україні було достатньо часу, щоб визначити відносини між президентом, урядом, парламентом. Але ця невизначеність проявляється в Україні на всіх рівнях.
– Грушевський мав переконання: Україна – соборна, – це акцент доктора філософії Олега Гриніва. – Ті, хто й тепер хотів би розшматувати нашу країну, мають затямити: це в інтересах лише деяких олігархів, народу ж від того легше не буде.
Михайло Грушевський мріяв про федерацію світову, перший крок до якої – федерація країн, пов’язаних географічно, економічно. Але ті його погляди – в конкретних історичних умовах, не забуваймо про це.
– УНР за часів Грушевського зазнала поразки. Чому? Ті уроки важливі для нас, сьогодні, – пристрасно підхопила розмову професор-історик, письменниця Раїса Іванченко. – Ще з XIX століття країни Європи – Німеччина, Франція, Англія – створювали національні держави і зовсім не прагнули до соціалізму. А українська правляча еліта була вихідцем із зросійщеної інтелігенції, виховувалась під егідою російської культури і залишилась світоглядним романтиком. Помилка Грушевського та його оточення в тому, що втратили час. Запізно зрозуміли, що тільки  національна держава дає справжню незалежність.
– Ми тут за столом б’ємося, що повчальне для сучасної України із спадщини Грушевського, а багато людей з антикризової коаліції у Верховній Раді, які правлять політику, не знають, хто такий Грушевський і якою була його діяльність. Люди, які  при владі, не знають історії України, – резюмував народний депутат Геннадій Удовенко.
Змінити ситуацію зможе молоде покоління, яке народилося уже в незалежній Україні, яке не заангажоване, самостійне.