Встигла

Цьогорічна тепла осінь з одного боку не завдала, як звичайно, клопоту комунальним службам «снігами на голову», з іншого – «дістала» своїми безперервними мжичками та мряками. У минулих своїх дописах я згадував про граків, які ніяк не відлетять у теплі краї.

Пишучи тоді про цих чорних крикунів, гадав усе-таки, що явище це тимчасове, що ось-ось… Але куди там!.. Уже й грудень почався, а щоранку немає спокою на садівничому масиві на Нивках. Може, сусід дещо перебільшує, але, за його словами, граки прочісують сади вздовж і впоперек, шукаючи яблука, які, на превеликий жаль, дехто лінується знімати з дерев, горіхи тощо. «Вишукувалися ланцюгом, наче каральний загін, і пішли. Тільки й чуєш звідусіль: «Карр! Карр!»
Неспокійно й деяким іншим мешканцям садового масиву – не лише людям. Ось і білки, яких розплодилося останнім часом немало, змушені «крутитися», аби з голоду не померти. Адже граки крадуть у них їхній «законний» корм. 
Розгрібаючи минулої суботи опале листя, натрапив на волоський горішок. Хотів був шпурнути, але чомусь подумав про хвостату ласунку, яка забігає часом і на нашу ділянку, наче обхід володінь робить. Тепер білкам усе частіше доводиться бігати по землі – старі дерева садівники інтенсивно викорчовують, не дають мисям «розтікатися по древу». На жаль, річ не тільки в тому, що звіркам це ускладнює пересування. На масиві деякі коти почали спеціалізуватися на полюванні за білками. На гіллі вусатому мисливцеві мись не наздогнати, на землі – інша річ.
Отже, поклав я горішок на металевий люк у кутку садової ділянки. Може, граки із ґавами не відразу його помітять – поласує білочка.
Наступного дня ми чекали в гості сина з онуком. Сиджу за столом біля віконця. Коли чую якийсь шум. Гості. Але чомусь не до хати йдуть, а повз вікно прямують до купи дров. «Коли ми підходили, – розповів згодом син, – то побачили білку, що притьмом кинулася тікати із чимось у зубах. А сиділа вона на люці. От ми і пішли за нею…». «Ну, що ж, – кажу, – встигла-таки ласунка. Не дуже сподівався я, що вдасться їй підкріпитися улюбленою їжею. Граки тут вишпортують усе до останньої насінини. Може, вигляд металевого люка здався птахам загрозливим».
Та хоч би що там було, піймали ненажери облизня. А онучок, крім усього, помилувався зайвий раз симпатичною тваринкою, яка, схоже, стає типовим мешканцем садів і парків столиці.