Туберкульоз за ґратами
Працівники Державного департаменту України з питань виконання покарань провели експертну зустріч із представниками Ради Європи. Обговорювали проблеми охорони здоров’я у наших в’язницях. Переважно йшлося про туберкульоз.
Судячи з доповідей як вітчизняних, так і закордонних фахівців, ця хвороба за українськими ґратами прогресує. Воно й не дивно. Адже за останні 11 років захворюваність на туберкульоз у державі зросла вдвічі – 84 чоловіки на 100 тисяч населення. Смертність од нього збільшилася в 1,8 раза – 25 осіб на 100 тисяч чоловік. Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз. Вона посідає одне з чільних місць у Центральній і Східній Європі. Утішає одне: гірше становище у Російській Федерації та Румунії. У цих державах на туберкульоз хворіють відповідно 87 і 127 чоловік на 100 тисяч населення. У Білорусі ж – 52 особи, Болгарії – 39, Польщі – 25, Чехії – 11.
За словами начальника управління охорони здоров’я Держдепартаменту з виконання покарань Сергія Живаго, переважну більшість злочинів скоюють соціально занедбані особи. Вони, як правило, страждають на інфекційні захворювання, з якими потрапляють до СІЗО, тюрми. А відтак, на 1 жовтня 2006 року в десяти туберкульозних лікарнях Державної кримінально-виконавчої служби перебувало 6929 хворих на активну форму туберкульозу. Ще 14000 осіб перебувають на диспансерному обліку в медичних частинах виправних колоній.
– На сьогодні всі заклади охорони здоров’я Держдепартаменту забезпечені необхідною кількістю протитуберкульозних препаратів, – каже Сергій Борисович. – Зважаючи на цей факт і водночас на комплекс проведених профілактичних заходів, за вісім місяців поточного року досягнуто певного позитиву. У колоніях захворюваність на туберкульоз зменшилася на 12 відсотків, у СІЗО – на три відсотки.
Проте українські засуджені продовжують умирати за ґратами. За 9 місяців цього року не стало 576 наших співгромадян. Треба розуміти, до цієї сумної статистики потрапило й ім’я Ігоря Садовського. Про його нещасливу долю «Вечірка» (№134 од 26 липня) розповідала в публікації «Квиток» на той світ». Чоловіка двічі судили. За дрібні, можна сказати, правопорушення. На друге судове засідання Ігоря привезли з виправної колонії №17, що на Харківщині. Він ледь пересувався самостійно. Помер у Київському СІЗО. Через п’ять днів після винесення вироку. Причина смерті молодого чоловіка – генералізований туберкульоз із ураженням органів грудної та черевної порожнини.
Судячи з відповіді згорьованій матері за підписом начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у місті Києві та Київській області П.Саранчі, до столичного СІЗО її син прибув з міжобласної туберкульозної лікарні, що при виправній колонії №17. Там проходив курс лікування з приводу основного захворювання. Доглядали за Ігорем і в слідчому ізоляторі. Навіть госпіталізували до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де його знову ж таки інтенсивно лікували та дообстежували. Така посилена опіка за три дні призвела до смерті засудженого. Чому? Його матері Галині Кучер пан Саранча відповів у традиційній формі: «Порушень чинного законодавства про охорону здоров’я під час організації надання вашому сину медичної допомоги медичними працівниками та адміністрацією Київського СІЗО не виявлено».
– Проблемним питанням залишається прийом хворих на туберкульоз у слідчі ізолятори, – відкрив «таємницю» перед експертами Ради Європи Сергій Живаго. – Там підслідним неможливо надати належну спеціалізовану медичну допомогу. Це, по суті, доводить і записка вже покійного Ігоря Садовського. У ній він передбачив свою неминучу смерть.
Караючи правопорушника неволею, держава хоче перевиховати злочинця. Але ж держава бере на себе зобов’язання повернути суспільству не лише зцілену душу, а й здорову людину. На жаль, у більшості випадків не досягається ні того ні того.