Шістдесятниця – поетеса пензля

Нещодавно у виставковій залі імені Веніаміна Кушніра Національного технічного університету України «КПІ» відкрили експозицію робіт художниці Любові Панченко. І студенти ознайомлюються із творчим надбанням ще однієї людини, яка впродовж найкращих своїх літ мужньо відстоювала українську культуру в далекі 60-ті роки уже минулого ХХ століття. Через що і мусила терпіти приниження, образи, душевний біль. Смутні часи  минули. А залишилися її унікальні твори.

Любов Михайлівна Панченко – автор багатьох орнаментів до вишивки, чудової графіки, акварелі, колажів. Кожна її робота має неповторний національний колорит. Усі твори свідчать, що це не просто жінка із золотими руками, а професійна художниця із гострим відчуттям гармонії, ліній і кольорів, знанням народних традицій. Коли переглянути усе, що було надруковано з доробку Любові Михайлівни, а також написане про неї саму, то не важко помітити: увага офіційних художніх кіл, преси до майстрині концентрувалася переважно на початку 60-х і в перебудовні часи. Так, 1963 року «Вечірка» назвала художницю «молодою поетесою пензля». Одначе, де ж інші часи  – кінець 60-х, 70-ті, початок 80-х? Зловіща тінь брежнєвської ідеології впала і на її мистецьке життя. У ті роки Любов Михайлівна багато працювала, але могла показати широкому загалові лише орнаменти до вишивки. Та й вони проходили жорстку цензуру…

Що ж нам нині заважає милуватися роботами української художниці? Адже незалежність звільнила нас від радянської цензури і любити Україну це вже не злочин. Здається, неспокійні часи 60-х минули і тепер за українські колядки не карають. Але на шляху від митця до глядача постала нова проблема, дуже банальна – гроші. Музеї, у яких зберігаються роботи наших талантів, не завжди мають можливість виставляти. А може, це наша байдужість?..

Так, Музей шістдесятництва, який має великі колекції робіт українських митців 60-х років, у тому числі й твори Любові Панченко, шукає різні виходи зі свого нелегкого становища. Він кілька років співпрацює з КПІ й щомісяця організовує для молоді найрізноманітніші виставки. «На жаль, – говорить директор Музею шістдесятництва Микола Плахотнюк, – не маємо більше ніякої можливості показати широкому загалу те багатство, ту красу, яка зберігається в нашому музеї. Адже нема приміщення, а експонатів уже зібралося дуже багато».

Тетяна ОПАНАСЕНКО