Європа чи базар?

Почну з приємного. У справах опинилася на Оболоні, де давненько не була. Вигулькнула з метро на світ Божий – і завмерла. Таких квітів, радісної зелені дерев і трави, стильно оформленого простору, зізнаюся, не сподівалася тут побачити. Бо хоч і киянка, не станеш з добра-дива просто їздити по місту, гуляючи. Дизайнерськи оформлені куточки у сквері біля споруди Оболонської держадміністрації – невеличка українська хатка зі «ставочком» і криничкою, інші продумані й прив’зані до місця дивовижі – нагадували: ми – в себе дома, ми – в Європі.

Після такої милої для споглядання  картини потрапляєш у центр, на Хрещатик чи майдан Незалежності – як, не побоюся сказати, на базар. Мало того, що простір майдану –  а площа і означає давньослов’янською вільне, порожнє місце – розбитий недолугими «парниками». До того ж ті скляні накриття, особливо там, де виходи з підземного переходу  навпроти «Макдональдса», тримають на собі шар пилюки. В Європі люблять такий матеріал – але його миють чи не щодня! Як і східці та підземні переходи (а в нашу «трубу» зайти страшно).

«Для зручності трудящих» на майдані Незалежності кругом густо-щільно понаставлено «малих архітетурних форм». Я вже якось писала про це, зокрема про  пивні намети і «хатки без курячих ніжок» під назвою «Продукти». Як стояли – так і стоять. За іронією, одна з таких «хаток» належить ПП «Центр Європи». Та в Європі, тим паче у столиці, такий «хуторянський» за масштабами об’єкт поряд із монументальною спорудою Головпошти фахівці ніколи не  розмістили б!
А оце чекала знайому іноземку під монументом «Глобус» (не плутати з торговим центром!) навпроти того-таки Поштамту. І знічев’я розглядала цей недолугий витвір мистецтва у стилістиці 50 – 60-х років. Свіжими очима побачила, що  скло з кружечків, які позначають обласні центри, викручене. І замість лампочок – там купи найрізноманітнішого сміття. Не вірите? Прийдіть і самі подивіться – біля написів «Донецьк», «Луганськ», «Дніпропетровськ», «Полтава», «Кіровоград», «Херсон», «Миколаїв», «Вінниця». Мені стало не по собі.  І за нашу «європейську» культуру, і за тих, хто має стежити за чистотою, тим паче у центрі столиці.

Базар – він і є базар. Що з нього узяти? Але навіть базарні площі прибирають дбайливі господарі.  А коли прийшла моя знайома, то одразу звернула увагу на нелад. «У вас прийнято щось зробити, побудувати,  часто з коштовного матеріалу, а потім  ніхто не підтримує ні порядку, ні чистоти», – сказала вона. Чим я могла заперечити? Переконана в одному: там, де не взяти рівнем свідомості, треба застосовувати штрафи. І надати додаткові повноваження міліціонерам. І за якийсь час публіка звикне: чисто не там, де прибирають, а де не смітять. Відоме гасло.

Хочеться ці нотатки закінчити чимось веселішим. На вулиці Кудрі, неподалік від мого дому, на місці колишнього державного магазину з’явився приватний. Умить збільшився асортимент товарів, змінилося ставлення продавців до покупців. Змінився навіть запах у магазині. А на вулиці від ранньої весни до пізньої осені цвітуть квіти. Я не втрималася – і подякувала директорові. Справжній господар не дасть собі зганьбитися.