Олександр ГЛЕВАЦЬКИЙ: «Майбутнє Погребів – у порозумінні односельців»
Олександр Глевацький, голова Погребської сільської ради Броварського району на Київщині керує селом із 1993 року. За цей час усього було – і доброго, і злого. Але 2004 року події в селі набули скандального розголосу не лише на Київщині. Преса їх назвала селянським бунтом. Утім, Олександр Дементійович ні тепер, ні тоді не вважав і не вважає, що винен у тому конфлікті. Численні засідання в судах різних інстанцій підтвердили: очолювана Глевацьким сільська рада чинила так, як виписано в законі.
– Причиною для конфлікту стало виключення 47 мешканців села – колишніх членів КСП «Нова Україна» – зі списків на отримання земельних паїв, – розповів у розмові зі мною сільський голова. – Утім, такі дії керівництва КСП «Нова Україна» були обґрунтовані законом – ці люди звільнилися з роботи до 1 вересня 1996 року. Хоча, з моральної точки зору, мабуть, це було не зовсім справедливо. Адже багато хто з колишніх членів КСП «Нова Україна» мали достатньо солідний трудовий стаж в цьому сільськогосподарському підприємстві. Проблема, звісно, виникла не відразу. Ті, хто позбулися права на земельний пай, зрозуміли, що втратили великі гроші, лише згодом, коли односельці заходилися продавати свої ділянки землі. Тоді й закрутилося…
Додам, що тоді затісне приміщення Погребської сільської ради стало по-справжньому «гарячою» точкою. Проводилися термінові надзвичайні засідання. Людям пропонували земельні наділи, що були меншими від визначеного розміру паю. Звісно, ті не погоджувалися, добивалися свого. Село стало місцем «паломництва» комісій з різноманітних інстанцій – обласної ради, держадміністрації, Генпрокуратури та СБУ. І все це на голову сільського голови Глевацького. Розбурхалися й односельчани – одного дня штурмом узяли приміщення сільської ради й тримали її в облозі чотири дні. За час конфлікту Олександра Глевацького тричі госпіталізовували, – напружене протистояння, до якого було залучено низку політичних партій та громадських організацій, сили сільському голові не додавали. Рідні боялися на вулицю вийти, адже в усіх своїх бідах позбавлені права на отримання землі звинувачували саме Олександра Дементійовича.
– Заспокоїти громаду нам удалося, незважаючи на вимогу деяких жителів Погребів ввести в селі навіть пряме президентське правління, – згадує сільський голова. – Нині багато хто з моїх опонентів, зрозумівши, що рада діяла в межах своїх повноважень і в межах чинного законодавства, вибачилися за завдані прикрощі. Втім, є й позитивні висновки з конфлікту в громаді. Для забезпечення нормального функціонування сільської ради утворилася цілеспрямована команда однодумців. Тоді депутати сільської ради захистили не лише мене, а й інтереси громади. Сільська рада достатньо лояльно поставилася й до численних судових засідань, адже всі розуміли, що люди просто намагалися відстояти свої інтереси й отримати частку землі. Стало зрозумілим й інше – необхідно змінювати стиль роботи сільської ради. Жителі хочуть долучитися до управління селом. Раніше всі рішення ініціювалися депутатами. Натомість зараз у Погребах, де проживає близько трьох тисяч осіб, створено три громадські об’єднання, які мають право втручатися в процес підготовки і ухвалення рішень сільрадою. Наша співпраця з цими активістами різноманітна, і я сподіваюся, що стане конструктивнішою в найближчому майбутньому. Адже проблем необхідно розв’язати справді чимало.
Серед головних завдань, що потребують нагального вирішення, – розробка нового генерального плану, долучення до території села земель, що колись належали КСП «Нова Україна». На думку більшості жителів Погребів, землі, що вже кілька років не обробляються, могли б використовуватися значно ефективніше. Вже є чимало планів стосовно використання долучених в межі села земель. Є пропозиції використати їх для індивідуальної забудови, розвитку соціальної інфраструктури, реалізації інвестиційних проектів.
– Є пропозиція звести кілька багатоповерхівок, в безпосередній близкості до столиці – продовжує Олександр Глевацький. – Пропонують побудувати центр дозвілля для молоді, навіть льодовий стадіон. Є інвестори, які вклали б кошти в котеджні комплекси. Але всі ці пропозиції мають пройти експертизу громади на доцільність. Окрім цього, село потребує й розбудови соціальної інфраструктури. Приміром, старе приміщення дитсадка відремонтувати вже, мабуть, не вдасться. Маємо намір його реконструювати й перепланувати під квартири для молодих спеціалістів. Потребує заміни обладнання й сільська амбулаторія. В її роботі єдиний недолік – відсутність грошей. Вирішувати ці питання вкрай необхідно, адже, за прогнозами фахівців, у найближчі роки кількість жителів села збільшиться до 35 тисяч. Головною причиною цього стане міграція киян. Погреби й Київ розділяє лише Боярський магістральний газопровід та охоронна зона навколо нього. А мати житло за містом стає чимдалі популярнішим.
До речі, впродовж останніх років Погреби, незважаючи на проблеми, розквітли, статок жителів значно зріс. Вони мурують нові будинки, добре їх умебльовують, молодь вчиться в престижних навчальних закладах столиці. Звісно, це добре, але за таких умов необхідно розвивати й інфраструктуру села. Інакше воно занепадатиме.
– Слід докласти чимало зусиль, аби якомога швидше цю ситуацію зрозуміли люди, – веде далі Олександр Глевацький. – Адже, незважаючи на те, що Київ видно з вікон сільських будинків, працювати й розвиватися Погребам потрібно окремо. Але, звісно, підтримувати тісний зв’язок зі столицею. Шляхів для конструктивного розвитку кілька. А осилити всі проблеми, покладаючись лише на бюджет сільської ради, неможливо. Треба домагатися поповнення громадської казни, користуючись географічними перевагами. Зокрема, йдеться про реалізацію інвестиційних проектів та отримання довгострокових кредитів для будівництва дит-садка, медичної амбулаторії, житла для молодих спеціалістів, інших об’єктів комунальної влас-ності для розширення можливостей поліпшення інфраструктури. Поки що намагання розташувати на території сільської ради будь-яке прибуткове підприємство наштовхується на активний супротив мешканців. Інвестиційні проекти блокуються, а рішення про продаж земельних ділянок принципово не ухвалюються. Водночас усе настійливіше лунають вимоги, наприклад, довести до ладу вуличне освітлення, поліпшити медичне обслуговування. А коштів у бюджеті сільської ради на це немає! На щастя, чимало і нинішніх депутатів, і кандидатів у депутати починають цю ситуацію усвідомлювати. Тож сподіваємося на конструктивні дискусії в майбутньому.
Умови для такого усвідомлення створив нинішній сільський голова, адже саме він запропонував односельцям створити згадані громадські об’єднання. Їх активісти спочатку войовничо сприймали діяльність сільської ради, звинувачуючи голову й депутатів у всіх існуючих і неіснуючих гріхах. Однак нині, поступово розібравшися в проблемах громади, почали давати конкретні пропозиції та ідеї. Це, звісно, краще, аніж із прапором в руках тієї чи тієї партії штурмувати сільську раду. Конфлікт і намагання ліквідувати його причину дало розуміння того, що потрібно спільно, не покладаючи рук, співпрацювати, а не воювати. Такий принцип роботи в громаді ставить собі за мету сільський голова й одночасно кандидат на цю посаду. Свою передвиборну програму Олександр Глевацький сформував на звичайному аркуші паперу, де дрібним почерком запланував зробити те, чого зробити за попередні роки не встиг. Ніякої манни небесної і популізму, лише практичні шляхи вирішення наболілих для громади питань.