Радянська звичка вільної преси
У західних державах політика чітко відмежована від журналістики: працівники мас-медіа рідко йдуть у владу. В Україні ж стало модно включати журналістів до прохідних частин виборчих списків партій та блоків. Чимало з них, як і належить, припинили співпрацю із засобами масової інформації. Але деякі й надалі продовжують працювати. Участь мас-медійників у виборах викликає чимало запитань у колег, тому в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка цій темі присвятили засідання прес-клубу.
Директор Інституту журналістики Володимир Різун як приклад взаємодії ЗМІ та політиків наводить досвід Португалії. Тамтешні журналісти, які навіть не балотуються, а просто стають прес-секретарями певного діяча чи партії, втрачають свою прес-картку (аналог журналістського посвідчення). Отримати її знову вони можуть лише заново склавши іспит – своєрідне випробування, яке показує, чи не втратив журналіст свої навички та досвід.
Журналіст Бі-Бі-Сі Тоні Хаусен наголошує, що у Великій Британії ЗМІ спостерігають за виборчими процесами зі сторони й не втручаються в них. Якщо ж хтось із працівників мас-медіа хоче балотуватися до парламенту, то не займається професійною діяльністю під час виборчої кампанії. Бо він не має права використовувати свою перевагу та безплатно «піарити» себе на телебаченні чи в пресі. До того ж, журналісти з метою агітації на свою користь можуть подавати недостовірну інформацію.
На вищому рівні свобода журналістської діяльності і в Польщі. Головний редактор веб-сайту «Репортер» Володимир Павлів, який тривалий час перебував у цій країні, зазначає, що в наших західних сусідів розповсюджена партійна преса. Ці мас-медіа відкрито підтримують певну політичну силу, а партії нерідко є їх співзасновниками. В Україні ж певні політики приховують свою причетність до ЗМІ.
Польські журналісти також балотувалися до сейму. Але, наприклад, головний редактор «Газети виборчої» залишив свою посаду, коли пішов на парламентські вибори. Щоправда, у сеймі журналіст пробув недовго – згодом відмовився від депутатського мандата й повернувся до попереднього свого ремесла.
У Польщі, на щастя, дуже відповідальне журналістське середовище, тому колеги одразу піддають осуду порушника професійної етики. Приміром, у суспільстві зчинився страшний галас, коли одна польська газета спробувала взяти на роботу вбивцю священика-активіста «Солідарності». Редакція змушена була відмовитися від такої ідеї.
А от шеф-редактор одного з центральних телеканалів Олексій Мустафін не приховує, що займає один із керівних постів у СДПУ(о). Він упевнений, що партійна заанґажованість не заважає йому працювати. І захищає право журналістів на свободу політичних поглядів.
У всіх розвинутих демократичних країнах ЗМІ незалежні від політичних сил. Звісно, є мас-медіа, які декларують лояльність до певних партій, але вони роблять це відкрито, а не приховано, як в Україні. Та й не завжди журналісти в цих виданнях обов’язково є членами партій. У нас, либонь, і досі залишається радянська звичка – для кар’єрного зростання необхідне членство в КПРС. Часи вже давно змінилися, а такі звички в декого залишилися.