Два горішки для Даринки
Кілька років тому за сприяння Олександра Омельченка вийшов перший том новітньої історії України «Портрети сучасниць», одна сторінка якого присвячена Любові Миколаївні Третяк, голові правління громадської організації «Дзвіночок». Інформація скупа, автобіографічна, тож мені захотілося більше дізнатися про жінку-інваліда III групи, яка стала опікуватися дітьми-сиротами, тими, хто з неблагополучних сімей – талановитими хлопчиками й дівчатками Солом’янського району.
– Про наш «Дзвіночок» тепер знають за межами України – у Швеції, – розпочала свою розповідь господиня затишної кімнати, обвішаної дитячими малюнками, вишивками, фотографіями. – І все завдяки Іванкові Гордюку, дуже талановитому художнику. Ось, бачте Святого Миколая в рамі – це також його робота. Іванко рік тому надіслав свій малюнок «На рибалку з татком» на Міжнародну виставку до Швеції.
Пані Люба – багатодітна матір: має трійко дітей і навіть одного внука. Але це не всі її діти, позаяк вважає своїми усіх 197 вихованців «Дзвіночка». Їй як матері болить серце за сиріт Женю та Альошу, яких мало не «засмоктала» вулиця. Вона шукала спосіб, аби ізолювати хлопців від сумнівної компанії, де нюхали клей, курили. Альошу відправляла на Кубу, в Карпати, в «Артек». Стежила за тим, чи ходить до школи, як навчається, бо ж бабуся-опікун не могла дати йому ради. Нині Олексію – 19 років, він закінчує кулінарне училище.
– У світі немає нездібних дітей, – наголошує Любов Миколаївна. – Погляньте на оці картини, серветки, глиняні фігурки. Це зроблено дитячими руками. А як вони добре танцюють, співають – справжні артисти!
На Новий рік, День матері, святого Миколая, Міжнародний день захисту дітей маленька кімната перетворюється на глядацький зал. Мами, бабусі плещуть у долоні, втирають сльози радості й дякують Любові Миколаївні, яка відкриває таланти їхніх дітей.
Цю громадську організацію знають численні спонсори та найчастіше тут буває депутат міськради В’ячеслав Непоп. Він щиро переймається долею сиріт (у самого троє діток). Коли дізнався, що в Жені Лісун та Юри Кучеренка немає теплих курточок, посадив їх у авто і повіз на ринок: купив курточки, шапочки, взуття – усе, що треба.
Якось у «Дзвіночку» відзначали День матері. Діти приготували подарунки для мам і бабусь, не з порожніми руками в гості прийшов і В’ячеслав Іванович. «Усіх жінок вітають чоловіки, а мене нікому привітати», – пожалілася знайомій Лариса Діденко, яка одна виховує дитину. Це почула Любов Миколаївна. Того вечора пані Ларису привітав чоловік-депутат вручив їй електрочайник.
– Бачили б ви її щасливі очі! – розповідає моя співрозмовниця. – Як інколи мало потрібно людині для щастя!
І згадала випадок, який по суті спонукав її зайнятися громадською роботою, турбуватися про знедолених. Сама пані Люба добре знає, що таке злидні. У 17 років почала працювати на заводі, щоб допомагати сім’ї. Її трудова книжка списана подяками. Вона була серед комсомольців Києва, яких столиця делегувала до Москви на Всесвітній фестиваль молоді. Щоправда, відмовилася, бо вже носила під серцем Оксанку. Одного разу зустріла на вулиці знайому літню жінку з онукою Даринкою. Дівчинка, що аж світилася від недоїдання, похвалилася: «Тьотю, а у мене є два горішки!»
– У мене серце наскрізь болем пройнялося від тих слів, – згадує Любов Миколаївна. – Маю вдома два мішки горіхів, але мої діти і не дивляться на них. А оце дитя тішиться якимсь горішком! Ось тоді й вирішила, що маю простягнути руку тим, хто у біді, поділитися з тими, хто недоїдає. Я ж з молодості – активістка. Ось так із Божою поміччю і за підтримки місцевої влади у Солом’янському районі з’явився «Дзвіночок».
І треба сказати, що дзвонить він голосно, скликаючи діток у теплий та затишний дім. Нещодавно у мікрорайоні розклеїли оголошення, які запрошують учнів на безплатні курси з вивчення іноземних мов. Відкривають їх спільно із студентами авіаційного університету: студенти практикуватимуться, а діти – навчатимуться. Дев’ятирічна Оля Голубенко буде серед перших слухачів. Дівчинка дуже прагне добре вивчити іноземні мови. Влітку вона відпочивала у Німеччині, жила в сім’ї. Весело, затишно там було, тільки складно спілкуватися із німецькими друзями.
Любов Миколаївна вже давно киянка, але не забуває те місце, де народилася. У селі Переяславському на Київщині залишилася батьківська хата. Брат, батьки відійшли в інший світ, проте їхнє гніздо не стало пусткою. Пані Люба давно мріяла, щоб свою хату довести до ладу, обсадити квітами. З допомогою чоловіка, доньок, сина, зятів перетворила подвір’я на квітучий оазис, на який задивляється усе село. Що лишень тут не квітує від весни до осені! І квітками, і яблуками, і горіхами зі свого саду вона залюбки ділиться із друзями, родичами, знайомими. Звісно, куштували їх і її вихованці. Горнуться до неї хлопчики та дівчатка, як до рідної матері.