Сім’ї як і не було
Ця сумом оповита житейська історія однієї родини не тільки, сподіваюся, зворушить серце і душу кожного, а й схилить до думки, якою ж має бути сім’я, де домінують злагода, щирість і відданість.
Коли в молодого подружжя Віри та Георгія Харченків з’явилася донечка-первісток, яку назвали Наталочкою, – щастю не було меж. Адже позаду в Георгія – війна, звідки повернувся інвалідом другої групи. На кітелі льотчика-лейтенанта – бойові нагороди. Та залишився ставним красенем – хіба котрась із дівчат могла не замилуватися таким парубком! По війні чоловіків небагато залишилося, чимало повернулися із пекельних боїв зраненими. А почув я про цю сім’ю, коли був у Краматорську. Мешкають Харченки у місті машинобудівників і сталеварів. Віднедавна пішла за межу вічності мати Віра Володимирівна, зоставивши на долю овдовілого чоловіка двох синів та дві дочки. Може, й забракло їй сили терпіти оте щоденне горе, котре так несподівано звалилося їм на голову.
Опісля Наталі Віра Володимирівна народила синочків-близнят Сашка і Валерія, а згодом подружнє щастя доповнила ще одна донечка Оленка. Підростали дітки, гарно навчалися, вже з молодших класів учителі побачили у кожному талант і тяжіння до малювання, в’язання, вишивки, моделювання… Власне, й сьогодні середня школа №12 міста Краматорська може пишатися колишніми вихованцями.
Валерій і Сашко вступили до місцевого машинобудівного технікуму, Олена здобула професію бухгалтера, закінчивши технологічний технікум, знайшла своє покликання в житті й найстарша Наталя.
…Спершу недуга підкралася до Наталі. Відчула нестерпний біль у ногах, а вже невдовзі вони геть відмовили. Куди тільки і до яких відомих фахівців не зверталися – результати залишалися невтішними. Наталя втамовувала горе рукоділлям: вишивала, гаптувала, в’язала серветки, килимки… Забігаючи трохи наперед, скажу, що чотирикімнатна квартира Харченків сьогодні схожа на веселкову експозицію музею прикладного мистецтва! Все те завдяки таланту Наталі, Сашка і Олени. Валерій удатніший до техніки, пішов стежкою батька: після технікуму став працювати на Краматорському, як його називають, НКМЗ. Здавалося, ще не зовсім оговталися після такого нищівного удару немилосердної долі до Наталі, як біда постукала вдруге: тепер напосіла така ж недуга на Сашка. Знову митарства по лікарях, знахарях, власне, хто куди радив – батьки пробували ті варіанти, але знову ж марно. Материнське серце не витримало лихої долі й згасло. Тепер усі клопоти дісталися у спадок батькові. Йому вистачило любові, ласки, чуйності, аби замінити дітям матір. Дехто із знахарів казав, що то родове прокляття. Усі діти молилися й просили у Всевишнього бодай не позбавляти їх радості володіти руками, знаходити втіху в творчій роботі.
Залишаючись прикутим до ліжка, Сашко вирізьбив на дерев’яному кряжику образ Пресвятої Богородиці зі Спасителем на руках. Здавалося б, уже дещо вгамувався біль від долі, та нараз нова хвиля накрила сім’ю чорним крилом: пішла з життя Наталя, а невдовзі одійшов душею до Бога й Сашко. Либонь, ці втрати згубно позначилися й на наймолодшій – Олені. Якось вона зайшла до ванної, а вже звідтіля батько виніс її на руках – раптово відмовили ноги…
Спілкуючись із цією чарівною жінкою, можна їй позаздрити: скільки оптимізму! Того дня, коли мене привела журналістська стежка до цієї родини, Олена святкувала свій день народження, і стільки друзів зібралося у неї. Вона хороша господиня. У цьому є заслуга тата. Відраду знаходить у вишиванні. А ще дуже любить співати – Господь наділив усіх Харченків чарівними голосами. Свого часу вони були активними учасниками художньої самодіяльності. Донька і батько покладають надію на Валерія, котрому випала краща доля, обминуло його родове прокляття. Мимоволі Олена ловить себе на невтішній думці, що старість батьківська все-таки невблаганна, і невдовзі йому вже буде не під силу доглядати її й себе…
Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ
м.Краматорськ