Особливі прикмети без чуйності ніщо
Нинішнього року до оперативно-довідкової служби із розшуку безвісти зниклих громадян Головного управління МВС у Києві звернулося понад 3300 осіб. За цими зверненнями ідентифіковано 3100 людей. Працівникам підрозділу вдалося встановити особу понад половини невідомих хворих і повідомити їхнім родичам.
Непритомних людей із вулиці привозять відразу до міської клінічної лікарні швидкої допомоги та інших лікувальних закладів столиці. У багатьох випадках попервах ці люди не можуть нічого повідомити про себе. А документи, що засвідчують особу, далеко не в кожного при собі. Утім, є в людини документи чи їх немає, із медичних закладів про появу нового пацієнта «швидкої» обов’язково телефонують до оперативно-довідкової служби. До лікарні приїздить її співробітник і фотографує, скажімо, потерпілого у ДТП. Фотографія потрапляє до спеціального журналу. У цій картотеці також усі дані про пацієнта, відомі на цей час. Серед них – особливі прикмети.
Нещодавно за телефоном служби звернулася громадянка Г., яка розшукувала свого сина. Вона повідомила, що у того – руда борода, виїмка в черепі, яка залишилася в сина після хірургічного втручання. «Такого немає», – до цього відповідали їй у лікарнях. Після того, як громадянка Г. на запрошення оператора Людмили Тимошенко відвідала службу, чимало вдалося з’ясувати. Тут її ознайомили із базою даних, у якій є фото- і відеоматеріали. І на одному знімку жінка впізнала сина, якого в перший же день перебування в лікарні поголили. Тож бороди як особливої прикмети в нього не було. А тому жінці й відповідали, що такого хворого немає.
Від уважності та ретельності працівників довідково-оперативної служби у багатьох випадках залежить доля людей. Так, одного разу до медпункту київського залізничного вокзалу звернувся молодий чоловік. Скаржився на біль у голові. Його доставили до лікарні, куди пізніше приїхав співробітник служби Андрій Бомко. Під час співбесіди із хворим він зрозумів, що хлопець справді тяжко хворий, оскільки про себе нічого розповісти не міг. Просив допомогти йому знайти його родичів. Бомко поставив хлопцеві дуже багато запитань – таке буває нерідко. Так от, під час цієї бесіди хлопець раптом назвав якийсь телефонний номер. Бомко зателефонував за ним і дізнався, що там мешкає знайома хлопця. Вона повідомила, що сам він із Борислава на Львівщині, дала номер телефона. Одначе батьки парубка відразу ж поставили стіну між минулим і майбутнім: син уже два роки не живе з ними, як він опинився в Києві – невідомо. І загалом, сказав батько, не треба більше звертатися за цим номером, бо син їм не потрібен, вони з матір’ю нічого не хочуть про нього чути.
– А чому? – запитую в начальника служби майора міліції Аліни Савченко.
– Мабуть, тому, що хлопець справді дуже хворий, а їм не хочеться брати на себе зайві клопоти.
– Чим же закінчилася ця сумна історія, Аліно Геннадіївно?
– Певно, ця історія ще не закінчилася. Лікарі зібрали хлопцеві гроші на дорогу до Борислава…
– Лікарі?
– Так. Бо іноді тільки вони і наші працівники опікуються такими людьми та їхньою долею.
– Сумно. Нерідко нашим працівникам доводиться спостерігати не просто жорстокість стосовно хворих похилого віку – цинічну жорстокість.
…Немолодий уже пан М. знепритомнів на вулиці. Коли швидка привезла його до лікарні, у його кишені виявилося 2 тисячі справжнісіньких американських доларів. Лікар відразу поклав гроші до сейфа. Тепер він не знає, що з ними робити. Річ у тім, що коли співробітник міліції з’ясував номер телефона чоловікових родичів, вони відповіли буквально таке:
– Ми продали квартиру і забезпечили його грошима. Забирати до себе не маємо наміру – хай мешкає в лікарні, йому там краще. Усе, – і слухавка обізвалася гудками.
– Тяжко сказати, – приєднується до розмови Андрій Зайвий, – чим закінчиться ця справа. Начебто й гроші в людини, хоч і невеликі, є. Але ж треба зважити на те, що дідуся з лікарні колись випишуть. І нескладно передбачити його подальшу долю – поповнить «загін» бомжів.
Як правило, операторам служби потрібно щонайбільше інформації про громадянина, що безвісти зник. Так, нещодавно подала заявку на розшук матері жителька Києва. Пацієнтки з таким прізвищем у лікарнях міста не виявилося. Але оператор підійшов до справи уважніше, ніж можна було сподіватися. І дізнався, що дівоче прізвище безвісти зниклої було зовсім іншим. Він почав розшукувати людину саме з таким прізвищем. І відшукав у неврологічній лікарні ім. Павлова, де хвора назвалася ним. Так її й зареєстрували.
Звичайно, працівники оперативно-довідкової служби можуть не все – вони звичайні люди. Зате люди, які добре знаються на своїй справі. А іще – вони дуже чуйні. Тож, якщо у вас виникне потреба, звертайтеся за телефонами: 02; 272-06-72; 278-76-55; 212-91-88 (цілодобово). Ваші заявки перебуватимуть на контролі постійно.