Рецепт успіху від Поплавського
Минулої неділі у залі Національного палацу «Україна» яблуку ніде було впасти, а якби хтось і додумався його жбурнути, то обов’язково вцілив би у чинного високопосадовця, олігарха чи екс-міністра, або ж у відому поп-зірку. Власне, зібранням такого масштабу всекиївського бомонду нині нікого не здивуєш, бо що престижніший закордонний гість виступає в «Україні», то рідше там зустрінеш просто шанувальника мистецтва (не по кишені квитки!), а «елітарна» публіка так масою і валить.
Цього разу такий прецедент створив митець не заїжджий, а свій-таки, український. Але цього разу в залі поруч із політиками, модельєрами і бізнесменами можна було вгледіти журналістів, лікарів, вчителів, навіть жіночок у хустинках. Захотів потішити серця своїх шанувальників метр вітчизняного шоу-бізнесу, співаючий ректор Михайло Поплавський. Програму свою назвав хоч і не оригінально, зате провокативно – «Кохаймося». І привід вигадав: мовляв, прощання з великою сценою.
Та, певно, останнє не так і важливо. Бо, по-перше, Михайло Михайлович ніколи з малої (районної) сцени і не починав, а одразу зі столичної, великої. Що, правду кажучи, дало йому змогу зовсім не зазнати комплексів провінційності. По-друге, не нам судити про рішення ректора і народного депутата завершити співочу кар’єру. Мало хто і коли на світових аренах про це заявляв. А потім – раз – передумав і повернувся. Так що й ми ставимося до цього, як до своєрідного інтригуючого кроку, який матиме продовження. Бо, як сказав зі сцени Андрій Данилко, пішов чи не пішов, то ще побачимо.
І от концерт. Якраз концертом у класичному розумінні це дійство складно назвати. Це справжнє шоу. З багатьма учасниками, балетом, шаленством музики і ритму, потужним освітленням, екранами і феєрверками. Це чудовий темп. Це швидка зміна картинок і костюмів. Це суцільний рух і навіть щохвилинна зміна настрою. Коли все це відчуваєш, то хіба можна нудитися?
І публіка в залі не була байдужою. Дуже часто вона шаленіла, вітаючи як свого улюбленця, так і його вихованців. Шоу було побудоване на добре відомих хітах Поплавського, таких, як «Кропива», «Юний орел», «Здрастуй, рідне село», «Вареники» і т.ін., але відпрацьоване до щонайменших деталей. Саме тому, не побоюючись перебільшення, скажу, що кожне виконання пісні було наче живий кліп на сцені.
То в чому ж феномен Поплавського? Безумовно, це непересічне явище в українському шоу-бізнесі. Сам Михайло Михайлович так і любить повторювати: я не співак, я шоумен. Але який шоумен? І я відповідаю: успішний. Саме тому його шоу-проекти викликають таку непідробну цікавість як у профі, так і в публіки. Його проект блискучий. Чому? Бо він не штучний. Він органічний. Сам ректор це підтверджує: «Я співаю лише те, що зачіпає струни моєї душі і дарує позитивний емоційний заряд слухачеві». Чим же Михайло Михайлович так любий молоді? Тим, що так невимушено і легко, з першого погляду наближає гарну барвисту казку, з якою ніколи не хочеться прощатися. У ній хочеться жити і бути успішним. Цьому є переконливі приклади. Бурю овацій зривали вихованці Поплавського: Наталка Бучинська, Ані Лорак, Катя Бужинська, Наталка Могилевська, Андрій Данилко.
Гадаєте, що, підсміюючись іноді над співанками «юного орла», ми не сміємося і над собою? Якби ж то. От тільки Михайло Михайлович для себе точно визначив, що самоіронія для нього – це не вияв почуття гумору, а ймовірніше – самозахист. «Розумних людей не люблять», – упевнено резюмує він.
Справжнім парадом вишуканих кошиків із квітами завершився виступ. Від очільників держави, урядовців, фракцій, об’єднань, партій і партійок. У вухах лунали знайомі імена, на сцені миготіли оберемки квітів. Що дало привід моїй приятельці зауважити: шоу в залі (за розмахом і шиком вечірніх шат і коштовностей) ледь не переважило шоу на сцені…