Зруйнувати паркан між людьми і владою
«Чи прийдете ви на Майдан 22 листопада і з яким настроєм?» – запитала «Вечірка» в народних депутатів України.
Михайло РАТУШНИЙ, УНП: «На Майдан обов’язково піду, бо він – один із найкращих моментів у моєму житті. Знаєте, між Майданом і сценою був паркан. Тоді він був потрібним для безпеки. Парадокс у тому, що цей паркан не зник донині, а став ще щільнішим, помітнішим. Стало зрозуміло, що багато людей бачили себе на Майдані, а не Майдан у собі. Головна цінність Майдану – прості люди, які були на вулицях, у наметах, у навколишніх будинках, у нічних облогах владних споруд… Наше завдання – зняти цей паркан між людьми і владою. Майдан – лише початок дороги. До незалежності, до свободи, до демократії. Дехто цього не зрозумів, думав, що проженемо Кучму і вже завтра заживемо краще. По-друге, багато хто не витримав випробування владою, вирішив, що, попрацювавши на Майдані, отримав індульгенцію назавжди. По-третє, усередині нас сидить схильність до роз’єднаності, до взаємопоборювання. Дух солідаризму, який був на Майдані, почав зникати. Але я – не песиміст. Бо бачив свій народ торік на Майдані. Його цінності не втрачено. Не вважаю, що можливий реванш, хоч дехто до нього готується і в Україні, і за кордоном. Треба зціпити зуби, не сваритися, вивчити помилки і рухатися далі. Народ наш мудрий, він відрізняє зерно від полови».
Нестор ШУФРИЧ, заступник голови СДПУ(о): «Якби я пішов на Майдан, то висловив би співчуття всім, хто там був торік. Про революцію говорити не коректно. Нічого іншого, крім помаранчевого перевороту, там не відбулося. А ті, хто обманув людей, мають справді зібратися на Майдані, щоб покаятися. Мені прикро. Краще б я помилився. Але ми про все це попереджали ще тоді. Я за те, щоб в Україні відбулося все, про що говорили рік тому на Майдані. Однак нині жити стало вдвічі дорожче, а отже вдвічі гірше. Потерпають люди, які вірили. Вони сьогодні вже не можуть їсти м’ясо, спілкуватися рідною мовою, Україна з однієї кризи втягується в іншу. Мене якось запитали: який успіх за рік у помаранчевих? Я сказав: «Гринджоли!» На жаль, гринджоли у них в усьому».
Василь ГАВРИЛЮК, голова партії «Третя сила», депутатська група «Довіра народу»: «Я піду на Майдан подивитись, як відбуватиметься святкування. Сподівання народу не виправдалися. Останнім часом не бачу конкретної роботи, суцільні шоу. Ми ж, українці, любимо: спочатку попрацювати як слід, показати результати своєї роботи, а вже потім святкувати. Дуже різні варіанти цього святкування пропонують. Якщо здоровий глузд візьме гору – Ющенко й Тимошенко об’єднаються, то в людей з’явиться якась надія. А якщо Ющенко, Тимошенко, Зінченко та інші розійдуться по своїх кутках, то розчарування поглибиться. Таке протистояння не лише свята киянам не подарує, а й відпочинку, буде чергова галаслива політична акція. Нам багато обіцяли. А що зробили? Кучмізм діє, він посилився. Рік минув, а відчуття того, що ми рухаємося трохи вперед, хоч і буксуємо, немає. Немає світла в кінці тунелю. Малий і середній бізнес – у загоні. Ніхто податками не займався: як навантажили дрібних підприємців, так і нині продовжують на них виїжджати. А великий бізнес, а олігархи – чому вони не платять податків? Бо в них сильні юристи, куплені суди, куплені податкові адміністрації… Усе це не змінилося. Село як гинуло, так і продовжує гинути. Чотирнадцятирічні дівчатка в селі пили й нині продовжують пити. За цей рік уже можна було б дещо змінити, показати, якщо хочете, сильного президента, якого люди чекають, сильну державу, а не олігархічну».
Борис ОЛІЙНИК, позафракційний: «Стосовно того, що в час ейфорії заламували руки, мовляв, усе в державі відразу зміниться на краще, то я, як старий і тертий чоловік, казав, що цього не буде. Майдан створений як факт життя. Ніякої революції не було, а було протистояння народу, якому наступили на його національну і суто людську гордість. Перебрали міру. І він показав насамперед свою цивілізованість перед усім світом. Глибина цивілізованості нації – ось сенс того протистояння справжнього народу. А ті, хто піднімав Майдан, мали б сказати тим, хто до них прилипав, що їм не місце тут. На цьому певний етап програми. А тепер знатимуть».
Михайло КОСІВ, партія «Реформи і порядок». «У ті дні за завданням штабу я був на Банковій. Там було найстрашніше. Особливо тієї ночі на 28 листопада, коли мали застосувати зброю. Перед нашими очима два потужні водомети заправляли водою. Ніхто не втік! Якби мені довелося все те повторити, зробив би це саме. Не шкодую, але... Знаєте, це якесь прокляття над долею України і українців. Ми знову аналізуємо час втрачених можливостей. Біль є від того, що перемога могла бути набагато краще використана. Іншої кандидатури, яка могла б стати на чолі цих подій, окрім Ющенка, на жаль, не було. Віктор Андрійович – чесна, порядна, високоморальна людина. Але для тих завдань, які постали перед Україною, він не був готовим. Він відсунув від себе тих, хто стояли на смерть (таке насправді могло бути). У суспільстві немає такої гармонії, як на пасіці. То на пасіці він може бути таким добрим, знаєте, бджолярем. Так само як він милується минувшиною, цими археологічними черепками тощо. А нинішня суспільна реальність – це ж боротьба. І тут ми почали відступати. Навіщо було на Майдані казати: «Бандитам – тюрми!» Річ навіть не в тому, що вони нечесно приватизували об’єкти державної власності. Річ у тім, що держава нарешті має подивитися, а що ж там робиться? Виробництво там збільшилося чи зменшилося? Зарплата зросла? Робочі місця, соціальна інфраструктура збереглися? Дуже багато підприємств було приватизовано тільки для того, щоб знищити конкурента. Усе це треба було перевірити. І Тимошенко хотіла це зробити. Сучі діти, викупили буряк, цукор, заплатили виробнику копійки, зачинили продукцію на своїх складах і почали підвищувати ціни. А держава нехай цукор з-за кордону не ввозить! Бо це, мовляв, б’є по національному виробнику. Та брехня! Це б’є по перекупнику, по трейдеру. Кому пішли ті мільйони, які видурено з кишень усіх, хто цукор споживає (а споживає весь народ)? Нема державної політики. Немає! Так ось: я ніколи не був прихильником Тимошенко, але зараз вважаю, що вона робила правильно. Це непросто, але її політика могла навести лад у державі… Я, може, й піду на Майдан. Але настрій буде вельми невеселий».
Сергій ШЕВЧУК, заступник голови УРП «Собор», фракція БЮТ: «Про річницю Помаранчевої революції я можу сказати, як член української делегації Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Головний месидж, який завжди нам кажуть на міжнародних зустрічах, такий: «Шановні українці, не думайте, що Помаранчева революція є вашим власним здобутком. Це здобуток демократії всього світу. На вашу революцію дивилися з великою надією в усіх демократичних країнах, і добре, що вона завершилася успіхом. Але нині на вас покладається дуже велика відповідальність». І це справді так. Десь те ж саме може сказати й кожен громадянин України. Бо люди йшли на Майдан не заради окремих лідерів, а заради вищого – того, аби показати, що вони щось можуть зробити в цій країні, що можуть відстоювати свободу, демократію і просто власну гідність. Із такої позиції слід підходити до відзначення цієї безумовно історичної події в долі нашого народу. Чи буде це святкуванням? Не думаю, що всім буде весело. Революція завершиться після березневих виборів, коли в парламенті буде українська проєвропейська більшість. 22 листопада не варто згадувати, хто більше доклав зусиль, а хто менше, хто залишився чистим, а хто заплямував себе. Думати треба про інше – як підійти до основного етапу, фактично до четвертого туру президентських виборів, і остаточно й безповоротно здобути перемогу демократії. Тоді буде все. Тому я хотів би, аби під час відзначення річниці революції промови лідерів було направлено в майбутнє, а не в минуле.
Щодо розчарування, то це суб’єктивний момент, зворотній бік великих очікувань. Очікування не були б щирими, якби не було цього розчарування. Але головне – ми довели собі й світові, що є володарями своєї долі. Це відчуття має тримати нас в одному колі задля спільних досягнень».
Іван ТОМИЧ, «Наша Україна»: «Ой, це дуже болюча тема. Не сипте сіль на рану».