Любов із зашморгом на шиї
Сороковини відбували минулої неділі. Спочатку, як водиться, рідні 19-річної покійної Вікторії вирушили на кладовище, аби пом’янути її. Біля свіжої могили помітили жінку з величезним букетом квітів, яка про щось говорила сама з собою. Угледівши відвідувачів, вона заголосила, стала навколішки, вимолюючи прощення. Спочатку ніхто не розумів її розпачу… А потім стало відомо, що це її син позбавив батьків єдиної доньки.
Стежки-доріжки Вікторії А. та Володимира О. розійшлися, коли вони ще були підлітками. Батьки Вікторії на той час оселилися в столиці, Володимир же зі своїми залишився у рідному селі. Кажуть, що вони в юному віці навіть сипатизували один одному, хлопець бігав до однокласниці на побачення, з нетерпінням чекав шкільних канікул, які Віка завжди проводила у бабусі. Минав час. У дівчини з’явилися інші друзі-приятелі. Про колишнього залицяльника вона почала потроху забувати. Володимир ображався, писав листи, вимагаючи пояснень. Вона ж запевняла, що він і є її єдиний і справжній друг на все життя. А позаторік дівчина перестала писати. Доволі рідко навідувалася і в рідне село до бабусі. Юнак вирушив до Києва. Вікторія зустріла його радо, запросила перебути ніч у себе вдома, а ввечері, залишивши його з батьками, зникла… Тоді вперше Володимир зрозумів, що він, може і друг, але не такий, заради якого можна було б змінити свої плани бодай на вечір.
Катерина Василівна, мати Вікторії, за півтора місяці постаріла років на десять. Сторонніх людей зустрічає байдуже і каже, що живе тільки заради того, щоб дочекатися, коли убивці її доньки виголосять вирок. З того трагічного дня залишається у селі, доглядає за власною матір’ю в якої після похорону відібрало ноги. Старенька у кутку, почувши ім’я онуки, тихенько плаче.
– Віка дружила з ним ще в дитинстві, – починає нелегку розповідь згорьована жінка, – їх навіть називали наречений та наречена. А в кого ж не буває симпатії? Тільки усерйоз Володю вона ніколи не сприймала. Я бачила, що він на неї покладає неабиякі надії щодо майбутнього, усе просила пояснити йому один раз і назавжди. З тим, щоб відступив і не переймався, – пояснює співрозмовниця. – Вона на мої слова не зважала, казала, що минеться і він забуде. Не забув. Коли ж приїхав до нас, я навіть злякалася отієї впертості. А Віка знов – все владнається. Поцілувала його як друга у щічку й побігла до свого хлопця. А він до мене приступив, питає: чи є в неї хтось, чи це серйозно у них? Що тут скажеш? – зітхає Катерина Василівна. – Звичайно ж, заспокоювала його, брехала щось про підготовчі курси. Він не повірив, я ж бачила. Зібрався вже пізно ввечері і, не попрощавшись, гримнув дверима. Я з донькою вранці ще раз говорила, пояснювала, що всі ці жарти не до добра, казала, якщо важко зізнатися – напиши листа, поясни, що він тобі байдужий. Не послухалася поради. А він ніби заспокоївся. Уже коли ми приїхали сюди, обходив стороною, а зраділи по-справжньому, коли дізналися, що дівчину якусь посватав. Вона, не чекаючи весілля, до нього жити перебралася. Як би ж то знали, що в нього там на душі.., – плаче жінка. – Тієї суботи ми втрьох приїхали провідати маму. Увечері до Віки завітала подружка Анжела, – вони завжди дружили, ровесниці, – дівчата пішли на дискотеку. От і все.., – у Катерини Василівни більше не вистачає слів, вона замовкає, плаче. Але за кілька хвилин, зібравшись, продовжує: – Уранці я стривожилася відсутністю Віки, побігла до Анжели, а вона й каже, що зустрілися на дискотеці з Володимиром – Віка пішла з ним. Я до нього, а там також всі стривожені – не ночував вдома і де зараз, ніхто не знає. Вже поверталася додому, як дивлюся, до нашого двору під’їхав міліцейський уазик. Тоді й зрозуміла – сталося щось страшне.
З показань затриманого Володимира О. «Я намагався забути Вікторію у будь-який спосіб – хотів одружитися, мати дітей, одначе вона нібито мене приворожила. Коли її не було поруч, я не чув про неї, все в моєму житті складалося добре, все лагодилося. Варто було з’явитися їй у селі, я не знаходив собі місця. Шукав з нею зустрічі, хотів, аби вона була поруч і знову вірив їй, коли вона, жартуючи, дорікала про мою дівчину. Ладен був кинути майбутню дружину, яка була вже вагітна і йти за нею на край світу. Увечері в суботу зустрілися на дискотеці. Здалося, вона зраділа мені. Я бачив у її очах щирість. Покинула подружку й сказала, що проведе цей вечір зі мною. Я купив пляшку вина, цукерки, запропонував піти на берег річки, куди завжди ходили. Віка погодилася. Сварку в той вечір спровокувала вона. Сказала, що я нічого не розуміюся на почуттях чоловіка та жінки. Інакше давно б помітив, що я для неї – порожнє місце. Вона ще жартувала стосовно чоловіків, яких мала безліч і які були безтямно закохані в неї. Тієї миті я вже не усвідомлював себе. Розстебнув свій ремінь і накинув їй на шию. Тільки вона все насміхалася наді мною, навіть коли, почав її роздягати… Все подальше пам’ятаю уривками. Коли ж заспокоївся, жіноче тіло не ворушилося...»
Убивцю арештували по обіді. Він сидів неподалік місця злочину, плакав і просив води. Того ж дня докладно розповів про те, що відбулося на березі річки, куди вони полюбляли приходити з Вікторією.
Нині дві сім’ї, які колись дружили, ворогують. І жоден вирок суду не примирить їх, не зменшить болю в родині, яка втратила єдине і найдорожче.