Злочинці на волі: садити нікому
Пригадується, лідер Помаранчевої революції обіцяв, що бандити сидітимуть у тюрмах. Народ схвально зустрів таку сміливу заяву. Переконаний, він не пошкодував би своїх кровних коштів для зведення додаткових казематних мурів, аби там нарешті опинилися високопосадові корупціонери, хабарники. Тобто всі ті, хто останні 14 років чинили кривду на українській землі. Проте не так сталося, як гадалося. Щербань, Бакай, Ківалов, Боделан та чимало подібних до них преспокійно насолоджуються життям. Більше того, – певна частина осіб із сумнівною репутацією стала недоторканною… Явний недолік нової влади.
– У своєму розпорядженні маємо просто вбивчі документи. Вони розвінчують зловживання чиновників у новій владі, – заявив на зустрічі з керівником Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимиром Стретовичем член політради громадянської партії «Пора» Валерій Боровик. – Гадаю, про це добре знають Президент України, прем’єр-міністр, керівники правоохоронних структур. Адже ще до призначень місцевих чиновників на посади, проти багатьох із них було порушено кримінальні справи. Приміром, той же голова Чернігівської облдержадміністрації пан Атрошенко. Зокрема по цій особі провели власне розслідування. Напрацьовані матеріали передали до Генпрокуратури та вручили пану Стретовичу. Але сумніваємось, що справу доведуть до логічного завершення.
За словами ж народного депутата Володимира Стретовича, очолюваний ним комітет уважно слідкує за перипетіями навколо особи чернігівського «губернатора».
– Кілька днів тому направив листа прем’єр-міністру Юрію Єханурову, – каже Володимир Миколайович. – Виклав своє бачення діяльності чернігівської влади.
Чиновники перерозподіляють сфери впливу. А тим часом гинуть свідки. Один із них попросив захисту в прокуратури. Ішов на допит. По дорозі його вбили…Корупційне слідство, корупційний суд… Звичайному українцеві надто важко протистояти цьому монстру. Без надії сподіваючись, скривджені як до останньої надії апелюють до Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Про це свідчать численні листи. Скажімо, 2002 року сюди по допомогу звернулося 1410 громадян. Через дванадцять місяців надійшло вже 3000 листів. 2004-го цей показник зріс до 3800. І за дев’ять місяців цього року комітет отримав 5200 звернень. Ситуація в Україні жахлива. Бандити, котрі купували голоси виборців, маніпулювали відкріпними талонами – документами суворої звітності – нині просто сміються… Держава, не караючи винних, породжує вседозволеність. Що, власне, і спостерігається в нинішній Україні.
– Подвійні стандарти не спонукають налагодженню ефективної роботи як у Верховній Раді, так і в нашому комітеті зокрема, – скаржиться Володимир Стретович. – За останні три роки парламент не ухвалив жодного антикорупційного закону. Воно й зрозуміло: проти себе ніхто не піде. Не пройшов і наш законопроект «Про фінансування доходів і видатків осіб, уповноважених на виконання функцій у державі», де вказували, що суб’єктом корупційних діянь можуть бути прем’єр, віце-прем’єр, міністри… Одне слово, нині опинилися в ситуації, коли жодна державна інституція проблемами хабарництва не переймається. А відтак, після перемоги Помаранчевої революції ми й натяку не побачили на бодай якусь системну протидію корупції.
Останнім часом у владних коридорах з’явилося чимало нових облич. А от саме обличчя влади, як зазначив секретар комітету Микола Карнаух, не змінилося. Найкращі традиції авторитаризму, корумпованості успішно розвиваються й примножуються. Аби вдосконалити законодавчу базу, яка сприяла б ефективній боротьбі зі злочинністю, нові чиновники розпочали, а дехто й продовжив «розбірки» за найприбутковіші галузі економіки.
– Бандити сидітимуть у тюрмах лише тоді, коли держава в цьому буде зацікавлена, – продовжив свою думку Микола Васильович. – Віктор Ющенко не розмежував два поняття – публічність влади і приватний інтерес. Влада просто зобов’язана бути відкритою й прозорою у власних діяннях, відповідальною перед людьми. Цього, на жаль, не спостерігається. Корені кучмізму виявилися міцнішими за молоді паростки Помаранчевої революції. А тому зневірених людей з кожним днем усе важче переконати в протилежному: влада здатна на позитивні й корисні зрушення для суспільства загалом.
Нещодавно Володимир Стретович членам комітету дав вельми серйозне доручення. У письмовій формі попросив поміркувати: чому бандити не сидять у тюрмах? Дехто з нардепів відповів просто й лаконічно, по суті, риторичним запитанням: а хто ж їх посадить? Інші писали про зрощення влади й бізнесу, корумпованість правоохоронних структур, несправедливе правосуддя, втрату професіоналізму тощо. Врешті-решт, давно відомий і стандартний набір. Не комітет має боротися з такими явищами. Народні обранці лише можуть рекомендувати, а, скажімо, Генпрокуратура України зобов’язана перевірити надані факти.
– Наскільки розглядаються ті рекомендації, нам невідомо, – розмірковує Володимир Миколайович. – Щоправда, письмові відгуки отримуємо. Не більше. Проте, як на мене, рішення комітету мають бути обов’язковими до виконання. А в умовах переходу до нової системи державної влади їх має контролювати парламент. Із широким залученням громадськості. Приміром, при комітеті потрібно створити громадську раду, до якої ввійшли б авторитетні фахівці, політики, які з якихось причин не потрапили до складу Верховної Ради. Одне слово, владу треба негайно поставити під суворий контроль. Інакше високопосадові бандити й надалі почуватимуться вільно.