Зрадлива земля в Щасливому
Хто сказав, що в колишньому СРСР було все так погано й безнадійно? Неправда. У неіснуючій тепер державі колись процвітали багаті колгоспи і радгоспи. До когорти флагманів сміливо відносили й племінний завод «Бортничі» з центральним апаратом управління в селі Щасливому, що за двадцять кілометрів од Києва. На привабливих землях Гнідина, Гори і, власне, Щасливого селяни успішно розводили велику рогату худобу, овець, птицю, вирощували овочі, фрукти, квіти. Сюди за передовим досвідом приїздили численні закордонні делегації. Одне слово, свого часу на Бориспільщині потужно розвивалося високотехнологічне виробництво.
Згода банкрута
Аби все це зберегти й примножити, селищні ради Гнідина, Щасливого, Гори 1997 року передали в постійне користування ВАТ «Племінний завод «Бортничі» 3016,1 га землі. Проте за три роки високоліквідне підприємство, в якого нараховувалося сотні мільйонів основних і обігових коштів, раптом стало банкрутом. У незалежній Україні таких негативних прикладів, на жаль, вистачає. Схоже, банкрутами привабливі підприємства робилися штучно, щоб потім можна було їх за безцінь перекупити.
Три селищні ради вдруге вирішили врятувати свої землі від розбазарювання. Згідно з Указом Президента України №1529/99 від 3 грудня 1999 року, органи місцевого самоврядування скасували свої попередні рішення. Виділені раніше землі вони передали до резервного фонду. Керівництво ВАТ «Племінний завод «Бортничі» погодилося з цим, тож до суду не зверталося й не заперечувало.
У світі політичних новацій
2000 року на благодатну землю ступила нога інвестора. Відповідно до чинного законодавства органи місцевого самоврядування певні ділянки передали 70 юридичним особам як у короткострокову, так і довгострокову оренду.
– Відверто кажучи, довелося докласти значних зусиль, аби залучити до проекту на Бориспільщині іноземного інвестора, – cказав на недавній прес-конференції в Інтерфаксі-Україна представник дев’яти компаній, що здійснюють інвестиційні проекти на землях трьох сіл, директор ТОВ «Альфа – Скан – Україна» Юрій Ясинський. – Урешті-решт партнери нам повірили. Як їм пояснити, що тепер, за нової влади, землю в нас відбирають? Незважаючи на запевняння Президента України, котрий наголошував, що слово «реприватизація» в нових умовах господарювання більше не згадуватиметься!
З інвестором – у краще завтра
Свої земельні паї одержали й більш ніж 2000 фізичних осіб. Серед них – 700 мешканців села Гора.
– Шість років тому вирішили реформувати нашу землю, – розповіла журналістам голова Горівської сільради Надія Шиян. – Люди з розумінням поставилися до цього. Підтримали. Ви б лишень бачили, з якою радістю вони отримували державні акти на володіння землею. Адже без неї селянин – ніщо. А тут на їхню долю випало таке багатство! Та й чимало соціальних проблем села ми планували розв’язати за допомогою інвесторів. Сподівалися, що побудуємо нову школу.
Мріяли про зведення церкви... 60 справ за один день
Одначе діяльність сучасних ділків і нуворишів відсунула надії й сподівання селян Щасливого, Гнідина, Гори на невизначений термін. Так звана першопричина – у позові однієї громадянки щодо акцій збанкрутілого ВАТ «Племінний завод «Бортничі», які їй належать. Проблема, схоже, аж ніяк не стосувалася земельного питання. Проте суддя Васильківського міжрайонного суду Київської області В.Очаківський чомусь так не вважав. Під час судового засідання він довільно встановив факт незаконного повернення місцевими органами самоврядування до резервного фонду 3016,1 га землі. Це неправомірне рішення стало формальним приводом для звернення ліквідатора збанкрутілого ВАТ «Племінний завод «Бортничі» Олександра Єлетіна до Господарського суду міста Києва. Мета – визнати недійсними всі угоди купівлі-продажу та оренди, укладені з 2000-го по 2005 роки місцевими органами самоврядування.
Цікавий факт. 31 серпня 2005 року суддя Господарського суду міста Києва В.Хилинська розглянула понад 60 справ щодо правомірності виділення земельних наділів. Ухвалено 60 однотипних рішень! На користь позивача-банкрута. Нечувана й небачена досі оперативність. Пригадується, автору цих рядків також довелося судитися в одному зі столичних райсудів. Мій позов – про невиплату зарплатні. Усі потрібні документи було надано. Папери повністю доводили мою правоту, а відповідач не з’являвся до суду. І що ж ви думаєте? Суддя затягнула процес на півроку… А тут пані Хилинська кілька десятків справ «перегорнула» за… один день.
Нові шляхи реприватизації
21 вересня 2005 року колегія суддів Київського Апеляційного господарського суду у складі В.Зеленіна, О.Синиці, Л.Рєпніної рішення Господарського суду Києва залишила без змін. Показовим є той факт, що повідомлення про дату засідання суду й ухвалене на ньому рішення в інформаційно-довідковій службі Київського Апеляційного господарського суду не значилося, як, власне, у день розгляду справ, так і через кілька днів по тому.
– Ми зовсім випадково дізналися, що нас, інвесторів, і 2000 сімей трьох згадуваних вище сіл відлучили від землі, – бідкається Юрій Ясинський. – Інакше кажучи, селян позбавили права на землю. Їхні державні акти на власність анульовано. Понад 70 компаній у короткий термін позбулися права на законну оренду землі. Як на мене, у цій прикрій історії використано імпортовану з Росії технологію так званих чорних райдерів. Відшукавши формальну юридичну зачіпку, з допомогою кількох судових рішень добропорядного орендаря практично залишили без права власності.
Сигнал для Генпрокуратури А що ж районна влада?
– Вона цілком підтримує народ і бізнес, – поділився своїми думками голова Бориспільської райдержадміністрації Іван Полюхович. – У нашій проблемі інтереси ділового люду, громадськості та представників районної влади збігаються. Громадяни, з огляду на обставини, таку справу в суді навряд чи виграють. Влада, (смішно, але факт), не має можливостей навіть оплатити судове мито. У місцевому бюджеті такі витрати не передбачено. Залишається надія на порядних бізнесменів, які також потерпіли у цій справі.
В одну мить тисячі людей залишилися без землі. Отже, поряд з юридичною виникла ще й соціальна проблема. А за нею проглядається й політична. Варто лише збагнути: та стара, так би мовити, антинародна влада віддала селянам належне, а нова, жовтогаряча, яку підтримав пересічний українець, забрала… Із позиції цивілізованого світу, представники 70 компаній-орендарів і 2000 індивідуальних пайовиків повинні гуртом звертатися до суду, який зупинив би неправові дії ліквідаційної комісії племзаводу-банкрута. До речі, з легкої руки тих самих ліквідаторів 40,8 гектара землі в селі Щасливому вже обміняно на 80-тонну яму силосу. Земля, до речі, за законом, узагалі не підлягає обміну на інший товар. Проте нотаріус упевнено завірив угоду. А ділянку перепродали довіреній юридичній особі.
У тому ж таки Щасливому, в гуртожитку, що колись належав племзаводу «Бортничі», мешкають 480 осіб. Під цим дахом вони прожили 18-20 років. І ось тепер їх женуть на вулицю, бо ліквідаційна комісія намагається продати будівлю.
– Ми звернулися до Генеральної прокуратури, – стверджує Іван Полюхович. – Проти ліквідатора пана Єлетіна ще раніше було порушено кримінальну справу. Чим усе те закінчиться – зараз важко спрогнозувати. Проте, якщо, не дай Боже, ВАТ «Племінний завод «Бортничі» стане розпорядником землі, її неодмінно продадуть. Принаймні вже відомо кількох покупців, котрі воліють придбати цей вельми привабливий товар. Тобто схема прокручується заради однієї мети – якомога вигіднішого перепродажу землі. Від одних ділків до інших… Цього, зрозуміло, допустити аж ніяк не можна. Мабуть, усім давно відома істина: земля має належати тому, хто на ній трудиться. У цьому випадку – нашим селянам-пайовикам і компаніям-орендарям.
Невидима рука
Із цієї вельми неприємної історії можна зробити кілька висновків. По-перше, тут спостерігається явно кримінальний відтінок. По-друге, за 8 останніх років ВАТ «Племінний завод «Бортничі», якому господарські суди повернули землю, не вклав у неї жодної копійки. По-третє, рішення в судах на користь банкрута ухвалювали в рекордно стислі терміни. Отже, певно, усім цим сценарієм керує невидима рука з вищих ешелонів політичної влади. Зведений там «дах» сприяв цинічному й безпринципному вилученню у справжніх господарів їхнього головного багатства – землі. Цікаво, а яка з цього приводу думка юристів? Ось що сказав адвокат юридичної компанії «Ілляшев і партнери» Ігор Хасін:
– У цьому випадку було вміло використано недоліки нашого законодавства у так званий перехідний період – від радянського до незалежного українського. Потерпіли орендарі та фізичні особи. Племінний завод, що перебуває в стані ліквідації, безоплатно отримав чималу ділянку землі під Києвом. За це жодних обов’язків на себе не брав. Позиція банкрута будується на тому, що існують державні акти на право власності й користування землею. Відповідно до земельного законодавства, акти вважаються достатнім документом. На цьому й зіграли господарські суди. Більше того, жоден із них не повідомив ані орендарям, ані пайовикам про розгляд справ. Їх поставили перед фактом – звільнити землі й не заважати розпоряджатися ними ВАТ «Племінний завод «Бортничі».
Підприємство не може займатися господарською діяльністю. Та й, схоже, питання відродження заводу на порядку денному не стоїть, як, власне, і використання земель за призначенням. Ідеться куди про меркантильнішу мету – отримати товар і його вигідно перепродати. Схема вибудовувалася доволі грамотно й послідовно. Це, безперечно, райдерська технологія.
Єдиний вихід із ситуації, що склалася, – скасувати державні акти 1997 року, видані, до речі, з грубими порушеннями. У них чимало технічних, процесуальних і законодавчих огріхів. Із відповідними позовами сільські ради зверталися до суду. Проте марно. Акти поки що не скасовано. А це дає змогу племзаводу відстоювати свою позицію.
Успішно випробувана схема
Непокоїть й інша сторона медалі. Імпортовану в Україну райдерську схему можна буде успішно застосувати і в будь-якому іншому регіоні. Отримуючи в держави землі в оренду, орендар на свої рамена звалює всі ризики, пов’язані з попередньою історією землі. Ніхто не гарантує йому, так би мовити, «чистоти» цієї ділянки. У країні відсутні будь-яка страхова система або державний контролюючий орган, що виключали б таку ситуацію. Тепер орендарі змушені змінювати бізнес-плани, анулювати всі угоди, псувати стосунки з інвесторами. Розрахунок у цій схемі очевидний: орендарів багато, а тому кожен розв’язуватиме власну проблему самотужки або ж узагалі мовчки піде.
Із пайовиками, тобто звичайними селянами, ситуація ще абсурдніша. Свого часу вони отримали сертифікати, стали землевласниками. І ось тепер їх ошукали. Учорашню власність 2000 фізичних осіб з незрозумілих причин віддано заводу-банкруту, який не здатен використовувати землю за призначенням.
Класики попереджають…
У цій ситуації пригадуються славної пам’яті класики XIX сторіччя: Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Ольга Кобилянська, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко та багато інших. І недаремно. У їхній творчості чимало сторінок відведено саме землі. Із нею жартувати не варто. Бо ж від комічно-смішного до трагічного, коли йдеться про ділянку чорнозему, – лише один крок. А далі кров людська ллється як водиця. Не хотілося б нічого такого спостерігати в XXI сторіччі. Проте, схоже, деякі спритники, маючи «нагорі» покровителів, дотримуються цілком протилежної думки. І перша в їхньому списку – Бориспільщина. Якщо, звісно, виступи селян не попередять справедливі рішення судів і персональне втручання в скандал самого Президента України.