На межі двох циклів
Україна проти Японії в новій якості
Матчем проти албанців Блохін з командою завершили відбірковий цикл світового чемпіонату. Відтак спаринг з японцями, котрі вперше навідаються в Україну, матиме виняткову вагу. Бодай тому, що ніколи до цього вітчизняна команда не змагалася з учасником мундіаля, володіючи таким же статусом.
Дилема від Блохіна
Інша подробиця не менш важлива: зустріч з японською збірною стане для «жовто-блакитних» своєрідною точкою відліку в підготовці до прем’єри на мундіалі. Щоправда, сам Блохін воліє сприймати цей спаринг як останній в циклі, що минає. На перший погляд, особливої різниці в акцентах немає і приводом для дискусії може служити хіба що деяка розбіжність в термінології. Проте насправді ситуація складніша, й саме вона значною мірою пояснює підхід керівників національної команди до її формування на останньому етапі чемпіонату світу. Тренери не викликали на завершальний відбірковий матч новачків і, за винятком Шевчука, який вимушено замінив дискваліфікованого Несмачного, не надали шансу зіграти навіть найближчому резерву. Це можна пояснити двояко. З одного боку, Блохін постійно наголошує на відсутності перспективного поповнення, а отже, має намір удосконалювати ігровий ансамбль, укомплектований перевіреними часом і матчами високого рангу турнірними бійцями. Але з другого, не виключено, можливе оновлення колективу почнеться лише взимку, коли тренери «націоналки» отримають в своє розпорядження «збірників» уже після так званого втягувального збору, проведеного ними в своїх клубах.
Другі номери і друга команда
А тим часом ситуація з кадрами насправді складна й вимагає якнайшвидшого поліпшення ще до того, як настане період остаточного награвання представницького ансамблю. Мова не про загальний брак висококваліфікованих майстрів, апріорі властивий українському футболові, а про відсутність в головній футбольній дружині країни повноцінних так званих других номерів. Одверто кажучи, найближчий резерв не простежується на всіх тактичних позиціях, починаючи від воротарської та закінчуючи амплуа забивного форварда, на котрих задіяні найкращі наші гравці – Шовковський та Шевченко. Вимушений вихід на поле Шевчука, який загалом органічно влився до гурту, але наприкінці поєдинку з албанцями «підсів» не в останню чергу тому, що затратив надмірно зусиль через недостатню зіграність з партнерами, висвітлив проблему випукло й гостро. Бо немає і бути не може гарантії, що з основними виконавцями, у тому числі й найвищого класу, буде все гаразд і влітку наступного року. Натомість варіанти командної гри без того ж Шовковського, приміром, або без Шевченка наша команда майже не опробує. Чи то покладаючись на долю, чи на горезвісне «якось складеться». Тому й матч з японцями мав би стати своєрідним полігоном для новоспеченого фіналіста світового чемпіонату. Бо відкладати реальну перевірку можливостей Шищенка, Венглинського та інших кандидатів у другі номери на весну принаймні ризиковано. До того ж оновлення складу ледь не повністю, як це зачасту практикують вітчизняні наставники за подібних обставин, ефективним бути не може в жодному разі. Бо другі номери і друга команда все-таки поняття різні. Тож перевірити Шищенка та Венглинського ліпше не в товаристві з такими ж дублерами, як вони, а в основному колективі. Саме для цього й потрібні такі спаринги, як сьогоднішній з Японією.