Колись святкували не так

Свято Івана Купала належить до числа найшанованіших народних свят. З обрядовими піснями, хороводами, вінками і багаттям. Упродовж віків усі ці атрибути залишаються незмінними. Так само, як і віра в любов, і надія знайти, якщо не чарівний цвіт папороті, то хоча б свою другу половинку...

В Україні Іванів день відзначається з розмахом і не без участі місцевих адміністрацій. Театралізовані дійства з віночками, піснями і багаттям на таких святах лише доповнення загальної культурно-масової програми. Важко сказати, який стосунок до народних традицій мають конкурси дитячих малюнків, змагання волейболістів і яхтсменів, дискотеки з гучними назвами «Неонові Вогні Купайла» і «Цвіт папороті від Іван-Іванича».

…А тисячу років тому кияни святкували Купайла не на Дніпрі, а на річці Либеді. Найчистішими водами спливали до Дніпра-Славутича віночки зі свічками і надіями на чисте і вічне кохання. Вважалося, що святкується Купайло не для похоті бісівської і не для плотських розваг. А для очищення душі й тіла. За однією з легенд, це свято не просто заручили Перуна і Лади, а згадка про нещасне кохання Купали і Кастроми. Були вони сестрою і братом, яких розлучила зла доля. Двадцять років жили вони на березі річки і кожного дня хизувалися перед водяним. Дівчина казала, що у неї такий вінок, який не зірве жоден вітер, а хлопець ображав русалок і казав, що його серце, як камінь. Водяник розгнівався, зірвав з Купали вінок і доніс його до Кастроми… Згодом, коли молодята дізнались про те, що рідня – Купала кинулася в річку, Кастрома спалив себе в хатині, а на попелищі розквітнув цвіт папороті…