Чорний день столичного регіону

Київський регіон, як це не прикро, таки зазнає представницьких втрат у вищій футбольній лізі. Після того, як «Оболонь» поступилася в Запоріжжі, а «Борисфен» у рідних стінах програв «Металістові», хіба що диво може врятувати наш квартет од подвійного скорочення.

Примарний варіант, за яким один із кандидатів у невдахи може випередити закарпатців, аж надто наївний: ужгородська команда, що в останніх турах відібрала очки в обох донецьких клубів і буквально розгромила в Дніпропетровську філію національної дружини, навряд чи спроможна не здобути жодного турнірного пункту в трьох зустрічах, дві з яких до того ж зіграє вдома. Зважаючи на це, матч «Оболоні» з «Борисфеном», який ще тиждень тому розцінювався як безкомпромісна битва за шість очок у правдивій надії посісти рятівне чотирнадцяте  місце, насправді набув ознак трагікомізму, підсилених тим, що з обома командами, але в різних колах, працював один і той же  тренер. Найлегше пояснити фіаско наших колективів недостатньою матеріальною базою і, як наслідок, не найкращим добором виконавців. Істини  в такому твердженні, надто щодо пристоличного клубу, насправді багато. Проте «Закарпаття», яке напередодні другого кола розглядало можливість банкрутства, ні великими грішми, ні кваліфікованими кадрами похвалитися також не може. Натомість саме ужгородці, виявивши воістину залізний характер, вийшли зі скрутної ситуації з честю, поступившись сумнівною славою невдах оболонцям і бориспільцям. «Закарпаття» натомість виявилося здоровим реалістом: дотримуючись виробленої роками тактики і стратегії, воно поставило все на так звані свої матчі й не змарнувало в них жодного свого очка. Тим часом «Оболонь» і «Борисфен», експериментуючи на марші, бажаної ігрової цілісності так і не досягли. Причому, Віктора Ряшка важко назвати кращим тренером, аніж Олександр Рябоконь чи Степан Матвіїв. Однак Рябоконь, намагаючись привчити підопічних до більш ефективної в сучасному футболі грі в лінію, потрапив у цейтнот. А Матвіїв, оновивши бориспільську команду і кадрово, і значною мірою тактично, опинився в глухому куті, бо не мав можливостей для маневру кваліфікованими гравцями, котрих йому просто катастрофічно бракувало. І Рябоконь, і Матвіїв, як на нас, стали заручниками фатальної ситуації і змушені були працювати в умовах, які зазвичай характеризують висловом «не завдяки, а всупереч». І в тому, що саме вони стали головними невдахами сезону, не приховано сумніву щодо фахової придатності молодих фахівців. Але гіркий урок обидва тренери дістали, тож мають зробити правильні висновки.