«Ніколи не повірю, що вона не чула, як я кричала, кликала на допомогу, просила: «Мамо, захисти!». Вона каже, що міцно спала. Але, здається, їй байдуже було до того, як знущаються наді мною. А, може, сама хотіла, аби мене скривдили, зробили боляче, бо я, ніби ярмо, заважала їй жити, влаштовувати сімейне щастя», – побивалася перед слідчим, немов на сповіді, 30-річна киянка Тамара.Гіркий спогадНедаремно кажуть, що доля буває ласкавою або ж непривітною, як мачуха. Коли була маленькою – батьки...
