Хто примножить славу, здобуту Каденюком?
Київський аерокосмічний інститут, структурний підрозділ Національного авіаційного університету (НАУ), один з небагатьох вищих навчальних закладів України, який готує спеціалістів для космічної галузі. Всі ми чули про те, що наша країна причетна до запуску космічних ракет з екватора та з Байконура. Чи справді ми розраховували на те, що провідні космічні держави і надалі долучатимуть Україну до серйозних наукових проектів? Про це «Вечірній Київ» спробував дізнатися в заступника директора інституту, доктора технічних наук Сергія Дмитрієва.
Як стати космонавтом?
– Пане Сергію, чи справді у вас учать на космонавтів?
– На космонавтів учать тільки в Зоряному містечку під Москвою та десь у штаті Невада. Проте й українцям не заказана дорога в небеса. У переважній своїй більшості космонавти – це колишні пілоти. Потенційно кожен льотчик може стартувати з Байконуру. Ми ж, так би мовити, допомагаємо молодим людям дістатися стартового майданчика. Та проблема в тім, що наша держава не має можливості власними зусиллями освоювати Космос. Тому нам доводиться сподіватися на спільні іноземні проекти. Одного разу така програма співпраці виявилася успішною, і ми маємо нині першого в історії України космонавта.
– А чи можемо ми сподіватися на другого, чи, може, й третього космонавта?
– Усе залежить від політики нашої держави в цій галузі. Такі питання можливо вирішити тільки на найвищому рівні. Проте ми не полишаємо надій, адже інститут наш для того й існує, щоб Україну не забували ті, хто в космос частенько вибираються. Ми готуємо в основному наземний персонал. Наші випускники працюють як в Україні, зокрема на КБ «Південне», так і в Російській Федерації. Також у нас є дослідницьке конструкторське бюро з проектування та виготовлення безпілотних літальних апаратів, тобто літаків, які пілотуються дистанційним управлінням. Крім того, наші студенти можуть брати участь у запуску різних за балістикою ракет. Це все ми вивчаємо на Факультеті літальних апаратів.
Скільки ж воно коштує?
– Але ж і безпосередньо пілотів ви також готуєте?
– Хоч як дивно, донедавна в Україні льотчиків цивільної авіації майже ніде не готували. Хіба що в Кіровоградській льотній академії. Одначе потреба кваліфікованих пілотів в Україні зростає з кожним роком. Адже шістдесят (!) відсотків льотчиків в Україні – пенсіонери. А здоров’я в них уже не те. Тож незабаром доведеться розв’язувати цю складну проблему. Згідно з найскромнішими підрахунками, країні потрібно приблизно 500 новоспечених пілотів. В Україні – близько сотні авіакомпаній, більшість з них розширюють свої ангари. А де ж брати екіпажі? Тому віднедавна в нашому інституті можна отримати спеціальність пілота.
– У яку суму обходиться навчання пілота?
– Підготовка льотчика протягом шести років коштує чимало – 35-40 тисяч доларів. Не кожен може заплатити такі гроші. Добре було б, якби нам вдалося досягти домовленостей з авіакомпаніями, які зацікавлені в наших випускниках. Нехай би компанії оплачували їхнє навчання, бодай у кредит. За два роки роботи навчання пілота повністю окуповується.
– Тож досі у вашому інституті не було можливості вивчитися на льотчика?
– Така можливість з’явилася тільки тепер. Але вже в перший рік ми зібрали групу з 19 осіб. Заявок на наступний надійшло стільки, що вже маємо конкурс. І неспроста, адже ця професія добре оплачувана. Тому потреби в рекламі фактично немає. Та й престиж зрештою... З огляду на кількість пенсіонерів в українській авіації, гадаю, проблем з працевлаштуванням у випускників не буде.
– Воно то так, пане Сергію, але ж – 40 тисяч… Мабуть, вчитися нині на пілота може тільки іноземний студент?
– Знаєте, ні. На щастя, держава проблему розуміє. Тому й маємо з 19 студентів – 12 бюджетників, і тільки сімох іноземних громадян. Утім, ви маєте рацію, в НАУ навчається чимало представників країн так званого «третього світу». Переважно з Африки (Замбія, Республіка Конго, Зімбабве) та з Азії (Китай, В’єтнам). Хоча ці країни важко назвати заможними, та вони знаходять кошти, аби готувати для себе кадри. Навчання іноземців оплачують уряди їхніх держав. Самі ж вони також не змогли б себе забезпечити. Іноземні студенти, звісно, спочатку мають вивчити мову. Роботою на батьківщині вони забезпечені ще з першого курсу.
Навіть пломби вилітають
– Якщо це перший рік навчання льотчиків у вашому інституті, то чи вже сплановано, де вони проходитимуть практику?
– Аякже. Цього року, в червні, першокурсники практикуватимуться на ЯКу-18Т. Мають налітати 20 годин. На другому курсі вони зможуть отримати сертифікат PРL (приватний пілот), який видається на руки після 50 годин нальоту. Після четвертого курсу, на якому студенти навчаються на чеському літаку L-410, вони отримують ще серйознішу відзнаку майстерності – сертифікат CPL (комерційний пілот). А ось після завершення навчання, після шостого курсу, наші випускники зможуть показати клас на сучасних пасажирських літаках АН-140, АН-142, АН-74. Коли ж стажуватимуться в авіакомпаніях, то зможуть перевчитися і на літаки закордонного виробництва, приміром на «Боїнґ» та «Ейрбас».
– Певне, щоб стати пілотом, треба мати справді залізне здоров’я?
– Зі здоров’ям справді проблеми в багатьох. Але то за нашими мірками, авіаторськими. Звичайно, людину, здорову на всі сто, знайти не просто. Проте існують певні і дуже конкретні норми для льотчиків. Не мають шансу вступити до інституту, приміром, не лишень дальтоніки, а й люди з аномаліями зору. Є й доволі несподівані для абітурієнтів перепони. Ось хоча би – нестандартність перенісся. Обов’язковими є психофізичні тести. Медична комісія дає «добро» або відмовляє бажаючим стати льотчиками. Також не можемо вдовільнити прагнення стати пілотами сердечників. Людей, які мають навіть незначні проблеми з внутрішніми органами. Відмінне здоров’я для майбутнього льотчика не менш важливе за знання фізики та математики.
– Якщо у вас такі жорсткі вимоги, то що казати вже про космонавтів…
– Вони справді мусять бути стовідсотково здоровими, без жодної вади. Навіть є обмежання на пломби в зубах. Вони вилітають під час польоту, коли організм перенавантажено...
– Тож чи будуть у нас ще Каденюки?
– Не так уже й просто знайти тих, хто зможе примножити Україні славу, здобуту Каденюком. Якщо до нас по здоров’ю проходять тільки 30 процентів абітурієнтів, то в космонавти потрапляють тільки «винятки». Та все ж сподіватимемося, що Україна не залишиться лише з одним космонавтом, що прийдуть інші, і що ми також зможемо самотужки запускати космічні апарати.
– Дякую за цікаву розповідь, і зі святом вас.