Перший кавалер на Нивках
Одного разу із прогулянки ми повернулися з живим трофеєм – у парку нам назустріч, похитуючись на кволеньких ніжках, з широко роззявленим від невпинного крику ротом викотився попелястий клубочок із жовто-золотими оченятами-ґудзиками. Кошеня було таким маленьким і брудним, що я спочатку поморщилася, а потім все ж взяла його на руки. Воно на кілька секунд, певне, від несподіваного щастя, замовкло, а потім знову почало голосно нявкати.
Заспокоїти найду вдалося лише взявши за загривок, як зазвичай носить своїх малят кішка. Так ми його й додому донесли, а щойно поставили на підлогу, воно знову зайшлося несамовитим криком. Замовкало кошеня лише, коли подавали молоко у блюдечку, а щойно їжу прибирали, знову починало голосно нявчати. Вгамувало голод бідолашне аж через добу, тоді нарешті замовкло і дозволило вперше взяти себе на руки й навіть, муркочучи, задрімало.
Вася, як назвали ми нового члена родини, виявився лагідним і метикуватим котиком, певне, гени породистого перса далися взнаки. Він одразу привчився ходити в пісочок у колишню фотокювету, яку пожертвував для природних котячих потреб чоловік. Зустрічав нас Вася з роботи на порозі, бо, підрісши, не бажав сам залишатися вдома, через кватирку вибирався на подвір’я.
І все було б добре в нашого чотирилапого мурлики, якби мама-кішка одразу після народження зализала йому, як слід, пуповину. Але, певне, щось стало їй на заваді, бо мав наш Вася один ґандж – пупову грижу, яка, на жаль, росла разом із ним. Щоправда, до певного часу не дуже його турбувала.
Проблеми ж почалися наступної весни, коли наш вихованець досяг віку котячого парубкування. А в цих тварин, як відомо, простих залицянь та прихильного ставлення представниць протилежної статі замало, своє право на любовні ігри кавалерові доводиться виборювати в жорсткому, іноді навіть жорстокому змаганні з суперниками. І хоч наш Вася вдався й зростом, і характером, та й пазурі мав гострі, але з поля бою йому нерідко доводилося відступати, бо від напруги в нього починалося защемлення грижі. А одного суботнього ранку кіт, хитаючись, ледве видряпався на східці, а додому його вже довелося заносити. Поклали Васька на підстилку, він навіть поворухнутися не міг, лише час від часу жалібно нявкав. Треба було терміново везти кота до ветеринарної клініки. Через довідкове знайшли телефон найближчої ра-йонної ветлікарні, але там сказали, що потрібна операція, а вони такого не роблять, і порадили відвезти кота до республіканської клініки на вулицю Волинську. Взяли ми чималеньку корзину, поклали Васю і вже хотіли були зав’язати її старою хусткою, як наш кіт ожив і почав несамовито дряпатися. Хоч як ми силкувалися повернути його назад до корзини, він вистрибував. Усе скінчилося тим, що Вася подер хустку на шматки. Тоді чоловік згадав про свій великий старий портфель, швиденько «впакували» в нього кота й поїхали у клініку.
На прийом до хірурга перед нами була лише одна жінка з невеличким собачам, що порізалося склом. Десь через півгодини підійшла й наша черга. Ветеринар, здавалося, мав якийсь особливий дар, бо наш Вася одразу пішов до нього на руки. Аби я не бачила, мене відіслали заплатити за операцію, а чоловік залишився допомагати хірургові. Коштувала вона в сімдесяті роки минулого століття всього три карбованці.
Поки я ходила до бухгалтерії та ощадкаси, лікар майже закінчив операцію. Коли повернулася, він уже накладав останні шви. І одразу почав пояснювати, що, поки Вася спатиме, необхідно терміново пошити йому спеціальне вбрання, аби він зубами та кігтями не роздер шов, бо рана, загоюючись, свербітиме. До самого вечора наш кіт відходив від наркозу і не зреагував навіть тоді, коли ми спочатку приміряли, а потім надягали потрібне вбрання.
Неприємності почалися, коли Вася прийшов до тями, – зубами й пазурами він спочатку всіляко намагався по-збутися того, що на нього начепили, а, коли це не вдалося, заметався по кімнаті, а потім хотів вистрибнути у вікно. Шибка, на щастя, витримала. А кіт певне добряче вдарившись, більше не намагався повторити свій маневр, зате видерся по шторах аж під стелю. Віднадити від цього хвостатого вдалося аж тоді, коли йому вже не було по чому дертися, бо штори перетворилися на безліч вузеньких шовкових смужечок. Зате, коли рана загоїлася, наш Вася став першим кавалером на всіх Нивках і виходив переможцем майже з усіх котячих двобоїв. Хоча іноді й сам приходив з роздертим вухом чи покусаними лапами.