Росава: «Нація починається з колиски»
Росава призначила зустріч у музеї Івана Гончара на вулиці Січневого повстання – виявляється, вона тут працює. Вільний графік роботи не заважає музичній діяльності: нині артистка працює над масштабним проектом «Нація починається з колиски».
Хто прямує до Лаври, заходить і до музею Гончара. «Щоправда, записи до книги відгуків рідко роблять – люди у нас ще соромляться вільно висловлювати свої думки», – жалкує Росава. Сама ж вона під час подорожей до інших міст у музеї заходить не часто: «Я людина навколишнього середовища, більше люблю блукати вулицями».
У продюсерському центрі «Родовід» Олена Янчук, вона ж Росава, займається освітньою програмою – відбором на конкурсній основі учнів старших класів для навчання за кордоном. «Є система міжнародних коледжів, їх десять по всьому світу, – розповідає Росава, – я була першою студенткою з України в канадському коледжі».
Проект «Нація починається з колиски» також вимагає спілкування з дітьми, до того ж із найменшими. Проект містить дві зворушливі відеороботи «Спи, маленький козачок» та «Ой, спи, дитя», а також альбом автентичних та авторських колискових. Ідея народилася в Олени позаминулого року, і вже до дня захисту дітей планує презентацію альбома.
«Сьогодні інформаційний простір засмічений героями агресивними, які непритаманні дитячому світогляду. Не хочу, аби українські діти мріяли бути людиною-павуком або покемоном, хоча це начебто позитивні образи, – розповідає Росава про витоки своєї ідеї. – Хіба у нас нема своїх казок, міфів, побудованих на архетипах пісень, які можуть стати основою для дитячого виховання?! Я намагаюся відродити – і я не перша в цьому – традицію колискових. Колискова – це цілий світогляд, побудований на архетипах, який передає мама дитині, це не просто пісня, а енергетичний посил від мами, який заспокоює дитину, вчить її бути слухняною, доброю, любити тварин та споглядати природу».
Про колискові Росава розповідає з такою любов’ю, що хочеться стати дитиною чи принаймні послухати платівку. Дорослим її, звісно, не завадить слухати, навіть навпаки: «Для батьків це необхідно – аби вони долучалися до нашої культури, вивчали мову. Спільні улюблені пісні зближують дитину та батьків».
Між піснями будуть начитані віршики, коротенькі казки, діалоги з питаннями-відповідями про важливі речі – наприклад, сонце.
Мета Росави – створити самобутній продукт для дітей, аби їх виховували не на псевдоцінностях, а на світоглядних ідеях, притаманних нашій землі. Вона також мріє про новий формат вечірньої казки: з гарною колисковою та заставкою. Ведучим має бути хлопчик років семи. До програми варто запрошувати цікавих людей, вчити щось робити руками – м’які іграшки, паперові квіти, декоративні хатинки.
Натхнення для «дитячого» періоду творчості Росава знаходить у спогадах про своє дитинство та спостереженнях за майже дворічним племінником Денисом – саме його поява прискорила роботу над проектом «Нація починається з колиски». «Я ось щойно забрала з дому шпалери, – демонструє Росава білий рулон. – Плануємо Денису виготовити будиночок в його кімнаті. Коробку від холодильника обклеїмо та розмалюємо: дитина вимагає свого місця, де буде зберігати різні таємничі речі. Пам’ятаю своє дитинство – завжди хотілося кудись сховатися. У бабусі Надії робили хатинку з крісел – це була особлива пригода».
На думку Росави, сьогодні саме культура є фактором національної безпеки. Якщо дітям зараз не співати колискові, то через сто років Майдан вже не збереться. Ми ще живемо за рахунок закумульованої народної пам’яті. Запланована мною для розмови тема виринула сама собою. «Цей проект повністю відповідає новому баченню країни в цілому. Революція завершилася, а порожнеча залишилася – поки люди ще в ейфорії, треба її заповнити: серйозним змістом, а не абстрактними гаслами. Маємо чітко сформулювати, що є національним інтересом – в промисловості, дипломатії, спорті, культурі. Наше завжди має стояти вище за чуже. У свідомості громадян, має відбитися, що українське – модне, популярне, гідне того, аби його вживати, слухати, одягати».
Багато чого можна змінити і на законодавчому рівні. Нещодавно українські музиканти, які, незважаючи на популярність, все одно є в меншості порівняно з російськими, збиралися за круглим столом у Міністерстві культури та мистецтв. Будуть, звісно, збиратися ще не раз, аби виробити конкретні пропозиції.
Наостанок запитую: якби Росава була дизайнером сувенірів для «Євробачення», то що запропонувала б. «Функціональні речі, які можна носити на собі – прикраси на шию чи брелочки. Прикрасила б їх орнаментами трипільської культури, за якими легко ідентифікувати країну», – фантазує вона.
«Я не боюся сказати, що належу до тих людей, якi мають свою нацiональну iдею. Вона така: «Україна – це Я». Звучить зухвало i смiливо, але своїми діями, зокрема проектом «Нація починається з колиски», я це доводжу».