22 березня проминуло в моєму житті зовсім не так, як годилося б згідно зі звичаями предків. Я не вшанувала у церкві пам’ять Сорока Севастійських Мучеників. Не згадала, що в цей день почалася справжня весна. Не спекла сорок «жайворонків» або «голубів». Не зустріла на столичних вулицях дітей, які цими пернатими з тіста закликали б птахів із вирію. Щоб убезпечити своє життя протягом року, не сходила в поле топтати ряст, примовляючи: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, потоптати і того року діждати».Зате...