Перешкоди для «Подолання»
Їх покликання – пристосувати до життя тих, кого доля обділила здоров’ям, хто живе у своєму замкненому світі. Психологи, соцпедагоги та логопеди із соціально-психологічного реабілітаційного центру «Подолання» дбають про знедолених, а от про потреби самих працівників соціальної служби влада забуває.
«Турбота» поскупішала
Соціально-психологічний реабілітаційний центр на Солом’янці став другою домівкою для кількох десятків молодих людей, яким доля поставила діагноз «аутизм, психо-фізичні вади та розумова відсталість». По допомогу до тутешніх фахівців звертаються не тільки з інших районів столиці, а й з різних регіонів України. Керівник Центру Тетяна Ліснічук розповіла «Вечірці», що з 1999 року організація працює за міською програмою «Турбота». «Але, на жаль, за останніх три роки фінансування чомусь зменшилося. Якщо рік тому нам виділяли 36 тисяч гривень, то цьогоріч – лише 25 тисяч», – поскаржилася вона. За її словами, така ж ситуація склалася і в інших соціально-психологічних реабілітаційних установах, що їх фінансує міський Центр соціальних служб для молоді, очолюваний Костянтином Шендеровським. «За нинішніх умов цих коштів не вистачає навіть на зарплату працівникам, яку ще й затримують місяцями!» – зітхнула пані Тетяна.
Сезонні найманці
З’ясувалося, що, окрім цього, працівники Центру трудяться на правах звичайнісіньких найманців. Пані Тетяна розповіла, що з 1999 року фахівці «Подолання» укладали річну угоду із соціальною службою для молоді Солом’янського району. Але з 2003 року персонал перевели на місячну договірну основу. І відчуття стабільності почало зникати. Хоча нещодавно в райдержадміністрації повідомили, що з березня «Подолання» укладатиме щомісячні угоди вже з міським, а не районним центром соціальних служб для молоді. «Невідомо, чи таке нововведення поліпшить ситуацію, адже нині нашим працівникам не нараховується стаж, про відпустку, про оплачуваний лікарняний і мови нема», – поскаржилася керівник Центру.
На початку року ситуація ускладнилася. Персонал повідомили, що в січні-лютому «Подолання» взагалі не працюватиме – через брак коштів. «З нами й досі не підписали договір про подальшу роботу, бо цьогорічна програма «Турбота» нібито починає працювати лише з березня», – зауважила пані Тетяна. Але фахівці продовжують виконувати свій професійний обов’язок, бо найменша перерва у заняттях може мати плачевні наслідки. Та й совість не дозволяє кинути напризволяще дітей, у яких найкращі сподівання пов’язані з реабілітаційним центром.
Подружилися з «Лідером»
Нині постійними відвідувачами Центру є 35 осіб. Найменшій з них – лише два з половиною роки, найстаршому – 26. Щодня, крім неділі, вони приходять сюди, щоб компенсувати брак спілкування. Із дітьми, яких суспільство відкинуло, займаються соціальні педагоги, логопед-дефектолог, психолог і арт-терапевт, який навчає через мистецтво. Вони проводять і групові, й індивідуальні заняття. «У нас для цього створено всі умови: є великі зали й ігрова кімната», – зауважила керівник «Подолання». Працюють тут і з батьками – надають психологічну допомогу, привчають до того, що їхні діти можуть і повинні спілкуватися одне з одним.
Соцпедагог Тетяна Наталіч розповіла, що по сусідству з ними – підлітковий клуб «Лідер», де, зокрема, займаються шейпінгом. Його відвідують і вихованці Центру, яких спочатку здорові діти не сприймали і насміхалися з них: «Але завдяки нашим старанням вони подружилися. Нині ж «клубні» діти разом із нашими вихованцями з великим задоволенням відвідують заняття з арт-терапії!».
Терпіння не вічне
Невизначеність стала однією з причин, через які колектив почав розпадатися. За словами працівників, на початку минулого року пішов психолог, «бо дуже важко працювати із хворими дітьми по вісімдесят годин на тиждень, та й майже задарма!». «Подолання» перестали відвідувати декілька дітей, які потребували саме психологічної допомоги, без якої програма реабілітації втрачає сенс. Відчуття невизначеності гнітило, й музпедагог теж залишила Центр. Тож нині діти позбавлені живої музики, що знижує рівень реабілітаційних процедур. «А найближчим часом з нами має намір попрощатися й арт-терапевт», – зітхнула пані Тетяна.
Більшість працівників Центру все ж не втрачають надії на те, що негаразди минуть, адже про свої біди написали лист-звернення до міського голови й до інших високих інстанцій.