Співучасники однієї дії
Тетяна Іващенко – поміж небагатьох сучасних українських драматургів, за творами яких ідуть вистави у київських театрах. На професійній сцені вона вже вісім років.
Для драматурга визнанням є постановка його п’єси на сцені. Пані Тетяна вважає себе щасливою, адже всі сім написаних нею п’єс втілено в театральне життя. Основне місце роботи Тетяни Іващенко – Театр на Подолі, де ідуть «Таїна буття» (історія про Івана Франка та його дружину), «Як вийти заміж» (комедія про сучасну жінку). Також п’єси пані Іващенко ставлять у Малому драматичному театрі – «Втеча з реальності» та «Замовляю любов». Найновіша прем’єра – п’єса про Сергія Єсеніна – йде на сцені театру-майстерні «Сузір’я». Роль поета виконує Євген Ніщук, який нещодавно набув популярності в іншій ролі – ведучого під час Помаранчевої революції на майдані Незалежності. «Ці два образи такі різні, що його зазвичай не впізнають у ролі Єсеніна, – каже пані Тетяна. – Євген дуже перевтілюється: він професійний актор».
Першу п’єсу Тетяна Іващенко написала в чотирнадцять років. Дитячі експерименти «оживали» – п’єсу ставили у дворі та в домашньому театрі. «Одразу стати драматургом не вдалося, тож багато років працювала в бібліотеці Інституту театрального мистецтва, – розповідає пані Тетяна. – Було відчуття, ніби всі книжки належать тобі: Франко, Шевченко, Леся Українка, Пушкін, Лермонтов...». Улюблений письменник Тетяни Іващенко – Антон Чехов. «Звучить банально, але вчилася писати я у нього та в Островського, – каже вона».
«Література» в п’єсах присутня обов’язково – особливо у творах про письменників – Франка та Єсеніна. «Дивимося на гру акторів та слухаємо текст – такі відгуки я найчастіше чую від глядачів своїх п’єс, – пригадує Тетяна Іващенко. – Хоча про «літературу» не думаю: я суто театральна людина, мислю діалогами...»
Безпосередній процес написання п’єси відбувається швидко – приблизно за два тижні. Але обдумувати доводиться довго – з півроку. «Натхнення усіх творчих людей – музикантів, поетів, художників – пов’язано з космічними силами та інфернальними сферами, якщо, звісно, це справжня творчість, – впевнена пані Тетяна. – Сюжети ж не завжди базуються на життєвих спостереженнях: скажімо, заплануєш один фінал, а в процесі написання герої починають діяти самостійно та провокують інший розвиток подій.
За словами пані Іващенко, українські театральні режисери скептично ставляться до рідної драматургії: мовляв, у нас не може бути гарних авторів, натомість вони є в Москві та на Заході. Звісно, цікаві вітчизняні автори є, запевняє Іващенко. Вона ж під час кожної постановки працювала з різними режисерами, і їхніми інтерпретаціями була задоволена. «Ідеального режисера – як ідеальної людини – не існує. Я це розумію, і тому в мене нема ані претензій, ані жалкувань. Ми з режисером – співучасники однієї дії».
Якщо режисери – поняття змінне, то улюблених акторів у Тетяни Іващенко – ціла команда. Це – Лариса Тройновська, яка грає Айседору Дункан, Тетяна Стебловська, для якої спеціально написано п’єсу «Замовляю любов», Володимир Кузнєцов, що виконує роль Івана Франка. «Я щаслива, що є люди, які мене розуміють, можуть щось підказати, прибрати зайву репліку та додати необхідну, – каже моя співрозмовниця. – У кожного драматурга мають бути люди, які визнають його творчість, у нього має бути своя команда».