Фільми є, нема кіно
«Люди добрі», «Паперові клопоти», «Шум вітру», «Йшов трамвай № 9». Мабуть, для багатьох ці назви – набір слів, не більше. Напевно ж, ніяких асоціацій не викличуть і такі прізвища як Коваль, Маслобойщиков, Смирнова? А от за кордоном імена цих наших співвітчизників відомі. Завдяки їхнім режисерським роботам та перемозі їхніх фільмів на престижних кінофестивалях. Погодьтеся, що вже навіть ця ненормальна ситуація свідчить, що в українському кінематографі серйозні негаразди.
Насправді список вітчизняних кіномитців, які плідно працюють нині, та створених ними кінострічок набагато довший. Більшість фільмів, які представляли Україну на міжнародних фестивалях в останні п\'ять років, повернулися з нагородами – навіть головними призами. Але дивина – з тридцяти фільмів-переможців сімнадцять жодного разу не побували в національному телеефірі. Деякі були представлені лише короткими фрагментами в інформаційних матеріалах. А про їхній широкий прокат в кінотеатрах годі й говорити.
З решти тринадцяти, яким посміхнулася прокатна доля, є такі, що мали лише один вихід в ефір, як, наприклад, фільм Степана Коваля «Йшов трамвай № 9», деякі було показано в нічних програмах. Реальний шанс на зустріч з телевізійним глядачем мали близько 10 фільмів.
Отже, фільми є, але нема кіно. У смислі національної кіноіндустрії. Майже повністю «заглох» головний колись двигун вітчизняного кіновиробництва – студія імені О.Довженка. А те, що залишилося після скорочення виробничого комбінату, слугує засобом для створення російського «мила». Для прикладу, «Мосфільм» продукує близько 170 фільмів на рік, не враховуючи серіалів.
Про інші проблеми вітчизняної кіноіндустрії розповів на присвяченій цій темі прес-конференції народний депутат Лесь Танюк, який опікується у парламенті питаннями культури. За його словами, якнайшвидше треба створити окремий державний орган – Комітет з питань кінематографії. Але ж це суперечить, наскільки я розумію, програмі уряду щодо скороченню таких структур. Також «кіношники» сподіваються, що будуть надані пільги для української продюсерської кіносистеми. Але ж і це нібито не збігається з ни-нішнім урядовим настроєм.
Найбільшою бідою нашого кіно є те, що держава не піклується про нього. Наприклад, у всіх європейських країнах передбачені відрахування на потреби кінематографу від продажу тютюну, алкоголю та прибутків казино (від 5 до 25 %). Передбачені такі відрахування і від кінопрокату.
Чому б цього не запровадити і у нас?
Поки український телеефір заповнений американськими бойовиками та російськими серіалами, про якісний вітчизняний кінопродукт годі й мріяти. «Якщо на початку незалежності ще знімалися фільми для українського споживача, то тепер наш телеглядач у ролі вторинного ринку для збуту вітчизняної кінопродукції, основна орієнтація нинішніх творців кіно на первинний ринок – Росію», – резюмували учасники прес-конференції.
Очевидно, більш поглиблено про долю українського кінематографа говоритимуть на парламентських слуханнях з цього питання, які заплановано вже на наступний тиждень.