Ім’я Катерина в мене завжди асоціюється з добротою, ласкою, а водночас – із якоюсь невимовною тугою. Це, певно, тому, що мало, зовсім мало – лише кілька років – побув під опікою моєї бабусі Катерини, з якою на схилі її літ здолав неймовірну подорож у 10 тисяч кілометрів. Коли її не стало, мені виповнилося лише сім. Жили ми тоді не десь на Чернігівщині, а на південному Сахаліні, у невеличкому селищі, оточеному кільцем високих зелених сопок. І ось там, на одній із них, бабусю й поховали (цвинтарів...