Навіть Ілля Муромець був козаком!

У музеї Слов’яногірська зберігається козацька шабля, знайдена під час дослідження однієї з печер. Отже, козаки тут були. І приходили вони до Лаври не лише на богомілля до одного з найшанованіших чоловічих монастирів, приблизна дата заснування якого – 1245 рік.

Не вдаватимемося до подробиць, але в деяких билинах Іллю Муромця називають козаком – тобто вільною, незалежною людиною. І гуляв він не по Київській Русі, а в Дикому Полі, де на пагорбах стояли богатирські застави. А місцевість у Слов’яногірську не зовсім влаштовувала кочовиків: ліс, затоки, озера, пісок і розлом Донецького кряжу. Отже, саме тут була межа, так би мовити прикордонна смуга, між половецьким степом і тими, кого умовно називають бродниками. З ними половці дотримувалися «озброєного до зубів нейтралітету». Стосунки з князями Переяславським і Чернігівським у бродників були не найкращими. Щоправда, 10 тисяч руського війська, яке привели Ігор і Всеволод до «моря-озера» (припускаються, що це десь біля сучасного міста Краматорська) були значно меншою дружиною. Про те, як утікав Ігор із половецького полону, фахівці сперечаються й досі. Звичайно, скакати додому навпростець не було сенсу – могли перехопити половецькі роз’їзди. Дорогу слід було обрати через ліси (у ХІІ столітті вони шуміли лише на правому березі Сіверського Донця). Звернімося до «Слова о полку Ігоревім»: половець Овлур допоміг князеві втікати за річку, а потім уже береги Донця сховали Ігоря від переслідувачів.