Апостол на гетьманському коні
Пригадую, коли їхали Дніпропетровщиною влітку 1990 року на святкування 500-ліття українського козацтва, по дорозі трапилася назва містечка: «Апостолове». Зрозуміло, які асоціації пішли: гетьман Данило Апостол. І це ж треба мати таке прізвище! Слово «апостол» означає Божий посланець, проповідник учення Христа...
Утім, походить рід Апостолів із Миргородщини. Таке прізвище реєстрового козака війська Богдана Хмельницького зафіксовано у списку Андрусівської сотні Миргородського полку. А рік народження майбутнього гетьмана України пов’язаний із неоднозначною датою в нашій історії – 1654 рік.
Рід Апостолів був поважним і шанованим. І невипадково 28-річного Данила полковий уряд обрав полковником, який і утримував це звання упродовж 45 років. А під старість став гетьманом Лівобережної України (1727 – 1734).
Що історія України – тяжка й покручена, видно й за долею Данила Апостола. Спершу він був в опозиції до Івана Мазепи, згодом – його прихильником. Та в листопаді 1708 року відійшов від шведів і Мазепи до Петра І. Брав участь у прутському та перському походах. Один із найавторитетніших полковників за гетьмана Івана Скоропадського. Після його смерті Данило Апостол разом із Павлом Полуботком боровся за автономні права України – домагався ліквідації створеної Петром І «Малоросійської колегії». Як відомо, цар ув’язнив наказного гетьмана Полуботка разом із генеральними писарем Савичем і суддею Чарнишем. Пізніше, після смерті Петра І, таки виникають сприятливі обставини для скасування «Малоросійської колегії». Та залежності України від Росії не так просто позбутися, бо політика імперії завжди зводилася до того, аби «Малую Россию к рукам прибрать».
З нагоди коронації Петра ІІ на початку 1727 року до Петербурга запросили й козацьку старшину, серед якої – і Данила Апостола. Миргородський полковник змушений «бити чолом» (всі піддані – «холопи царя», не інакше!), принижуватися, аби вибороти права й вольності, хоч якусь державну автономію України. З ласки царя було здобуто куцу конституцію, яка полягала в тому, що гетьмана можна було обирати, але тільки цар затверджував полкову та генеральну старшину. Судові справи залежали також від розгляду представника російського уряду. Іноземним купцям дозволялося торгувати в Україні, але прибутки від мита йшли до царської казни. Російські дворяни мали право скуповувати українські землі.
Аж у 73 роки Данила Апостола «с высочайшего позволения царя-батюшки» було обрано гетьманом (1727). Як завжди, царат не довіряв «шатким малороссам»: у заручники взяли сина Данилового, Петра, що жив у Росії до 1730 року. А сам Данило Апостол фактично став заручником між старими й новими формами українського життя. Він встиг чимало зробити для впорядкування козацької адміністрації, судових реформ, був добрим господарником і промисловцем: провадив боротьбу з системою, яку ввів Петро І, що призвела українську торгівлю до занепаду. Занепаду української Церкви сприяло російське духівництво. Збереглися доноси до Синоду про те, що в Україні багато «проклятих латинників», що тут «співають у церквах, наче італійці на ігрищах», «коли хрестять дитину, то не плюють усім кліром на сатану».
Тяжка спадщина колонізованої України впала на плечі Данила Апостола. 1733 року його паралізувало. Виборонена гетьманом хоч якась автономія знову була розтрощена царатом. Козацьку старшину усунули від уряду на своїй землі, влада над Україною опинилася в руках князя Шаховського. 80-літній Данило Апостол помер 17 січня 1734 року.
Гетьман мав кілька дочок і синів. Згаданий Петро – лубенський, а син Павло – миргородський полковники, останній загинув у Криму. Відомий рід декабристів Муравйових-Апостолів – непрямі нащадки гетьмана Данила Апостола.