Жінки проти Адамового ребра
Біблійний сюжет про створення Єви із ребра Адама віками нав’язував кращій половині людства комплекс другорядності, проти якого так завзято виступають сучасні жінки. Нещодавно в Києві представники 16 країн зібралися на семінар з питань ґендерної політики, щоб обговорити стан реалізації Пекінської платформи дій. Українську делегацію на жіночому форумі в Пекіні 1994 року представляв тодішній віце-прем’єр Іван Курас.
Саме тоді було розроблено Національний план дій. Однак, як зазначають жінки, становище сучасних Єв в Україні не покращилося, а навпаки, погіршилося. Передусім їх обділили у ваучерній приватизації. У Росії лише 3-5% жінок є власниками приватизованих підприємств. В Україні така статистика відсутня, але навряд чи українкам поталанило більше.
Окрім того, жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Проведене 2003 року дослідження показало, що при наймі жінки на роботу їй ставлять дискримінаційні питання про склад сім’ї, кількість та вік дітей, навіть про розпорядок дня. Як результат – чоловіки мають більше шансів отримати роботу, оскільки вони менш обтяжені сім’єю.
Жінок частіше звільняють з роботи: за період із 1994 по 2000 рік серед звільнених – 80% жінок.
Навіть ті жінки, які працюють, зазнають дискримінації. У середньому вони отримують лише 65% від зарплати чоловіків. Жінкам зазвичай, дістаються нижчі посади, які й нижче оплачуються, й менш престижні.
В українському уряді також було обмаль жінок – це Юлія Тимошенко, Сюзанна Станік та Олександра Кужель. Зараз ми маємо лише одного урядовця-жінку – міністра України з питань сім’ї, дітей та молоді Валентину Довженко.
В українському парламенті жінки представлені лише п’ятьма відсотками. Прихильники рівності наполягають на встановленні жіночої квоти – не менше 30 відсотків у складі парламенту.
Наприклад, жінки Молдови випереджають українську «слабку стать» представництвом у парламенті: їх там аж 15,8 відсотка. Як заявила представник Центру ґендерних досліджень Маріам Серебрякова, у грузинському парламенті 10 відсотків жінок, а в уряді їх аж 20 відсотків. І це попри стереотипи про патріархальну Грузію!
Жінок немає серед голів обласних державних адміністрацій, їх небагато і серед голів райдержадміністрацій. А ті жінки, які їх очолюють, передусім переймаються розвитком соціальних програм.
Із 1999 року вже неодноразово намагалися прийняти Закон України «Про ґендерну рівність та рівні можливості чоловіків і жінок». Остання невдала спроба прийняття його датується січнем 2003 року. Уже нині у ВНЗ факультативно впроваджується ґендерна освіта, на часі стоїть питання про факультатив у школах.
Ґендерною політикою у Міністерстві з питань сім’ї, дітей та молоді займається Координаційна рада з ґендерних питань і проблем сім’ї. Однак, ґендер у нашому суспільстві багатьом залишається незрозумілим: дехто плутає його з тендером, інші – з войовничим фемінізмом.
Україна – не єдина країна, де жінки дискримінуються. Керівник Політичного клубу жінок «50/50» Валентина Холбан із Молдови зазначила, що лише 0,7 відсотка жінок у республіці є заможними, 10,7 відсотків – із нормальним рівнем достатку, решта мають достаток нижче прожиткового мінімуму. Серед безробітних жінок більшість – 61 відсоток, тоді як у бізнесі вони складають меншість: близько відсотка у великому бізнесі і 10 відсотків – у середньому.
Однак жінки 16 країн упевнені, що їм таки вдасться досягти паритету чоловічого і жіночого начал у суспільстві.