Ангели забрали дівчину до себе
Коли 24-річна Люба Ж. не прийшла ночувати до тітки, у якої мешкала останнім часом, та особливо не стривожилася. Вирішила, що дівчина, спізнившись на останню маршрутку до Биківні, заночувала, певно, у рідні на Троєщині. Щоправда, обом заснути так і не вдалося.
– Якась незрозуміла тривога на душі з’явилася ближче до ранку, – скаже пізніше Любина сестра Галина. – Я заспокоювала себе: мовляв, уранці зателефоную до родичів і все з’ясується… Близько восьмої ранку зателефонувала моя подруга, яка мешкає неподалік. Поцікавилася, чи вдома Люба. Запитала, який на ній був одяг і попросила негайно прийти до неї.
Галина плаче, згадуючи той страшний ранок 30 вересня. Погоджується піти й показати те місце, де жорстоко познущалися з її сестри...
Ще недавно від Броварського шосе, яким курсують маршрутні таксі до Броварів, один раз на годину ходив автобус до Биківні. Остання зупинка якраз навпроти будинку Любиної тітки. Але дорогу вирішили ремонтувати, і нечасті рейси тимчасово відмінили. Отже, дістатися до другого кінця селища тим, хто працює у столиці, стало проблематично. І небезпечно. Особливо пізньої пори.
– Люба тижнів зо два тому влаштувалася на роботу до одного з кафе на Хрещатику. За фахом вона кондитер, – продовжує Галина. – Наша сім’я мешкає в Борисполі, а в тітки Люба вирішила пожити тимчасово, доки не кінчиться випробувальний термін на роботі… Батько не хотів, аби вона так далеко їздила на роботу. Нас у татка п’ятеро, було п’ятеро, – уточнює співрозмовниця. – Є ще троє братів. Мама померла рік тому… якраз 29 вересня. 29-го біда сталася й цього року. Тепер з моєю сестрою. Вона була задоволена новою роботою, колективом, казала, що знайшла саме те місце, про яке мріяла.
«Саме тут Любу і знайшли», – зупиняється Галина біля негустого соснового лісу, що неподалік Броварського шосе.
Невеличку галявину, де в ніч з 29 на 30 вересня сталася трагедія, видно з дороги. Хтозна, якби поблизу о тій порі опинився запізнілий перехожий, можливо, злочин можна було б відвернути.
– Я бачила того нелюда здалеку, – веде далі Галина. – Звичайний молодик. Отож, коли вирушив слідом за Любою, вона його, мабуть, не злякалася. Стало лячно, лише коли незнайомець почав прискорювати ходу, а потім побіг за нею. Про це Люба розповіла, коли ненадовго прийшла до тями. Наздогнавши, чоловік ударив її чимось важким у потилицю. А коли Люба закричала, ніби озвірів. Тягнув до лісу, промовляючи: якщо не пручатиметься – залишиться живою.
Наруги над собою Люба дозволити не могла. Ми – люди віруючі, баптисти, й інтимні стосунки поміж чоловіком і жінкою можливі лише після шлюбу. Диявол виявився сильнішим. Негідник її ґвалтував і бив доти, доки вона не знепритомніла. Йому здалося, що Люба вже мертва, і ґвалтівник полишив жертву. Прийшовши до тями, дівчина спробувала повзти в бік будинку.
П’ятьсот метрів, які розділяли лісову галявину та найближчу оселю, де жили Любині знайомі, вона долала понад три години. У під’їзді будинку, до якого дісталася на світанні, Люба спробувала, стогнучи і непритомніючи від холоду, розбудити людей. Її, звичайно ж, чули. Але дверей так ніхто й не відчинив. Чоловік, біля квартири якого дівчина лежала майже шість годин, обурювався, що від бомжів та п’яничок немає спокою. І пізніше через закривавлену дів-чину мешканці будинку огидливо переступали, лаючи жек та міліцію. Не такими байдужими виявилися діти. Саме вони забили на сполох, покликавши Любину подругу.
– Сестра була такою покаліченою, що наша знайома не одразу впізнала її, – продовжує Галина. – І я пізніше переконалася, що Любу можна було впізнати лише за одягом. Занесли до квартири, викликали «швидку» та міліцію. Медики одразу ж госпіталізували потерпілу до реанімації. Зробили дві операції. Але, за словами лікарів, її стан безнадійно погіршився. Коли Люба приходила до тями, розповіла, що з нею сталося. До останнього сподівалася, що одужає. Запитувала, чи не спіймали того негідника?
Біля реанімації до мене підійшла молода жінка і сказала, що вона дружина того самого бузувіра. Я не дуже переймалася ним, але розповідали, що цей молодик якийсь час працював навіть в органах внутрішніх справ. Щоправда, казали, недовго там протримався, витури-ли його звідти невдовзі, бо колеги помітили надто агресивні емоції в спілкуванні. Так це чи ні – стверджувати не беруся, знаю й те, що дружина його вагітна лишилася. Вона умовляла прийняти допомогу, але дізнавшись, що Люба почала одужувати, зникла. Більше я її не бачила.
Одного разу, вночі, я прокинулася від того, що Люба розмовляла. Говорила спокійно, врівноважено. Мовляв, янголи переконували, що біля Бога їй буде краще. Не буде ні болю, ні страшних споминів. А через кілька днів вона й померла.
– Тяжкі тілесні ушкодження, психологічний шок, гостра пневмонія призвели до того, що організм втратив здатність боротися, – каже Галина. – Тепер і мені, й батькові миритися з цією втратою легше, бо ми певні, що там, куди вона пішла, їй добре. А ось моїм братам, які не вірять у Бога, пережити Любину смерть тяжче.
Люба померла в лікарні швидкої допомоги минулої п’ятниці. Поховали її поряд з матір’ю на Бориспільському кладовищі. Незабаром на її могилі з’явиться пам’ятник, а на ньому – останнє фото, на якому вона назавжди залишиться молодою, усміхненою, впевненою в тому, що всі люди на цій землі браття і сестри.