Із наметів – по домівках
Майдан Незалежності, до якого останніми тижнями була прикута увага всього світу, танцює і співає, сміється і плаче. Загрубілі від морозу й дошкульного вітру обличчя щасливі, руки, які ще вчора ставили намети, рубали дрова, варили їсти і, як щось найдорожче, несли застудженим склянки з чаєм і кавою, сьогодні вітально розмахують у такт українській «Марсельєзі» – на довгі роки безперечному хіту «Разом нас багато, нас не подолати!» Люди святкують вистраждану перемогу над заскорузлою, ще недавно впевненою у власній непохитності владою. Герої мирної помаранчевої революції святкують перемогу.
Запитую людей Майдану, як їм велося в Києві ці нелегкі 17 днів, з якими настроями вони поїдуть додому і що розкажуть землякам.
Микола ДЖМІЛЬ, технік-буровик і поет із Горлівки:
– Я народився і виріс на Донеччині. Зараз мешкаю у Горлівці й у вільний час прищеплюю школярам рідного міста любов до української мови й літератури. Останнім часом це стало майже неможливим через масовану пропаганду, що начебто у столиці донеччан не люблять. Переконуватиму всіх, що це – неправда. Що намагання поділити Україну на совісті тих, хто не хоче нам добра. Особисто я і всі мої земляки у захваті від киян і столичної влади – кожен із нас, хто жив у наметах чи у когось удома, бачив стільки добра й щирості, що зігрітий ними на все життя. А ще – переконання, що ми – одна країна. Сподіваюся висловити все це у новій філософській книжці «Любов – гармонія життя». Вірю, що невдовзі в Східній Україні мине нав’язаний людям страх перед усім жовтогарячим. Я цьому всіляко сприятиму.
Володимир ШИЯТИЙ, помічник керівника 197-го виборчого округу, керівник управи Черкаської обласної організації Народного Руху України:
– За ці дні кілька разів їздив додому, як професійний політик переконував земляків, що правда неодмінно переможе. Довіку не забуду відчуття братнього ліктя, підтримки й упевненості у своїх діях, котрі панували на Майдані. Вдячно схиляю голову перед киянами, котрі першими сказали «ні» брехні й приниженню всієї нації, й перед київською міською владою, яка допомагала в борні – годувала, обігрівала, лікувала й підтримувала. Доведеться людям Майдану добре попрацювати у своїх містах і селах, аби при вирішальному голосуванні не трапилося такого свавілля, як 21 листопада.
Оце величезне помаранчеве знамено майорітиме на будівлі Черкаської міської ради. А центральну площу Леніна перейменуємо на майдан Незалежності.
Галина ШЕШЕНЯ, голова Асоціації фермерів Скадовського району Херсонської області:
– На превеликий жаль, не лише результати виборів Президета України сфальшували, а й наше життя. У Скадовську минулого літа таке беззаконня чинилося в економіці, таке безглуздя. Окрім одвертого здирництва щодо фермерів, влада намагалася паралізувати нашу волю до опору, почуття власної гідності і вселити страх. Я цьому протистояла і колег закликала, хоча зазнавала залякувань і шантажу. Розуміючи, що за перемогу ще треба поборотися, щаслива, що демократії вдалося відстояти ключові позиції. Я донесу до своїх земляків щирість, тепло і любов, котрі панували в центрі Києва, і розповім, як кияни допомагали тим, хто мерз у наметах і пікетах.
Броніслав ГРУНТЮК із села Довжок Погребищенського району Вінницької області, козак Українського звичаєвого козацтва:
– Насилу доніс учора до поїзда сумку з газетами й листівками про помаранчеву революцію. Так я робив кілька разів. У Козятині та на інших залізничних станціях люди зі сльозами дякували за інформацію. На Майдані я з 22 листопада, охороняю наметове містечко. Сподівання, навіть упевненість у тому, що український народ переможе і житиме в демократичній державі, передаватиму своїм односельцям, але назовсім, вважаю, додому їхати зарано: хтозна, яку провокацію може вигадати влада.
Сергій НОВАК із Красного Луча Луганської області:
– На Майдані я з 24 листопада: пікетував Верховну Раду, Кабінет Міністрів. У Києві надихався свободою й добром, здається, до кінця життя й передам усе це своїм землякам. Навіть не хочеться їхати звідси, але я потрібен удома – буду членом дільничної виборчої комісії. Друкуватиму листівки. У Красному Лучі ще можуть побити людину з жовтогарячою символікою. Місто наше дуже зомбоване, люди вірять у всі наклепи на Ющенка. Ніякого економічного раю на Донбасі нема. Люди страшенно бідують. Батько каже, що зміни на краще є, щодень менше людей вірить у «страшилки», якими їх лякали – про бандерівську диктатуру, поділ людей на ґатунки й американську інтервенцію.
Отець ЯРОСЛАВ, настоятель храму Київського патріархату в селі Межиріччя Долинського району Івано-Франківської області:
– Враження від громадянської акції непокори злу й обману чудові. Після кожної служби Божої розповідатиму людям, що відбувалося на майдані Незалежності, і закликатиму їх відстоювати свій вибір.
Руслан ТИМЧЕНКО із Недригалійвського району Сумської області:
– Нас тут понад 150 чоловік. Ми не збираємося залишати Майдан аж до оголошення результатів повторного голосування.
На Сумщині на виборців чинився страшенний тиск з боку влади, бо всі керівні посади в області й районі займають люди з Донецька. Нам навіть забороняли розповідати, що Віктор Ющенко родом із сусіднього села Хоружівки. Провладний штаб і наша газета «Голос Посулля» поширювали брехню, що Ющенко західняк, бандерівець і проамериканський агент. Ми по черзі їздили додому, розповідали людям правду про вибори, про те, що помаранчева революція – наймирніша акція непокори в історії людства, а кияни – найгостинніші й насвідоміші люди на світі. Агітація вдома вже непотрібна, тому ми стоятимемо на варті демократії в Києві аж до цілковитої перемоги.
Пані СЕБЯКІНА із села Лісовичі Вишгородського району Київської області, учитель гаврилівської середньої школи:
– За 17 днів помаранчевої революції ми з чоловіком і сином побачили в центрі Києва всю Україну. Тут зосередилися вселенська доброта, чуйність і щирість. Ми щодня приїздили сюди після роботи, ночували, допомагали пікетувати адміністративні споруди, а вранці їхали на роботу і розповідали всім правду про фальсифікації, обман влади, яка боїться втратити годівниці. Якось у неділю ми з ріднею приїхали на Майдан і обурювалися провокаціями у Донецьку. До нас підійшла жінка звідти й каже: «Не обурюйтеся, люди добрі, бо не знаєте, що на Донбасі за добре слово про Ющенка можуть навіть скалічити чи вбити. Так людей зомбували». Що казати про Донецьк, – продовжила пані Себякіна, – якщо працівників Гаврилівської птахофабрики під самісіньким Києвом досі залякують, що виженуть з роботи, якщо вони проголосують не за Януковича. Та люди вже не бояться.