Тут не можна бути

Не всім так пощастило, як учням і вчителям столичного ліцею № 100 «Поділ» – навчатися й працювати у чудовій старовинній будівлі на Покровській вулиці, спорудженій 1801 року як Контрактовий дім. Із благословіння Її Імператорської Величності Імператриці Марії київський генерал-губернатор І. Васильчиков створив 130 років тому, 1874-го, Києво-Подільську семикласну жіночу гімназію. Надзвичайним прогресом була можливість навчатися юним представницям усіх суспільних класів. Окремим – навіть безплатно. За сприяння Київського міського голови П. Демидова вона того ж року стала двоповерховою, а за допомоги знаних меценатів М. Терещенка та Л. Бродського 1901 року – триповерховою. Найвідоміші люди Києва жертвували  кошти на вдосконалення навчального процесу й поповнення класних бібліотек, котрі відповідали віку дівчат. 1910 року тут було 2417 найменувань художніх творів у 3195 томах.

У цій будівлі таки є щось магічне. Звичайна середня школа № 100 математичного спрямування завжди була однією з найкращих у Києві, а ставши 10 років тому ліцеєм
№ 100 «Поділ», дивує освітянськими здобутками не лише столицю. Директорка ліцею Наталя Шевчук каже, що різнобічна освіта учнів, яка їх не втомлює, не набридає, бо позбавлена рутинності, стала можливою завдяки талановитому колективу, яким вона безмежно дорожить. Окрім досягнення найголовнішої мети – якісного навчання (випускникам «Подолу» університети та інститути завжди раді), тут дбають про дитячі душі, помічають найменші паростки обдарування, аби перетворити їх якщо й не на справу цілого життя, то хоча б на любе серцю захоплення, яке пом’якшить неминучі удари дорослого життя, дасть розраду і спочинок. Тому тут – аж три камерних театри, де діти навчаються гарно рухатися, співати, танцювати, імпровізувати, і непомітно для себе вивчають дисципліну, несправедливо виключену з переліку необхідних, відому з часів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції – риторику. Є дві художні студії.

У ліцеї № 100 «Поділ» – чимало неординарного. Навіть – у святкуванні. Програма відзначення 130-річчя Києво-Подільської гімназії та 10-річчя ліцею величенька, але розпочалася не офіціозом, а відкриттям художньої галереї і персональної виставки живопису десятикласника В’ячеслава Яскевича. Худенький, скромний юнак уже має понад тисячу картин, переміг у хіт-рейтингу «Жива планета», конкурсі дитячої творчості до Всесвітнього дня захисту тварин, у двох олімпіадах з образотворчого мистецтва. Пише в усіх жанрах, шукає себе, вивчає мистецтво графіки у студії Національної спілки художників України. Добре навчається і зовсім позбавлений «зіркової» хвороби. Це вже – завдяки батькам. Його мама, Людмила Миколаївна, аж здригнулася від запитання, коли родина помітила талант Славка: «Ми навіть слова такого не вживаємо, бо випробування славою й дорослі митці не завжди витримують. Батько радить йому, часом і критикує, але син до всього дослухається». Теми й сюжети юний митець придумує сам. Вони змінюються – з-поміж філософських, історичних образів та пейзажів частіше стали визирати чарівні дівочі личка – мавки, русалки. Кожна робота приваблює, а чимало їх – безперечно свідчать про непересічну, чутливу та інтелектуальну особистість.

Відкриття галереї, яке організували і втілили викладачі кафедр зарубіжної літератури і культури, було вельми оригінальним. У першій залі височіла гора Парнас, на якій спочивав Аполлон, згори поглядаючи на чарівних Муз. Біля іншої стіни – Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, гетьман Сагайдачний із козацькою старшиною. Дійство незворушно споглядав Ярослав Мудрий. Завважте, то були не професійні актори, а юні непосиди, але понад годину непорушно стояли, ожививши історичні сюжети. «Звісно, ліцеїсти роблять усе, що ми згадуємо, бо слухняні, – сказала потім директорка Наталя Шевчук, – але коли їм щось не подобається, я помічаю лукаві, іронічні бісики в очах. А цей сценарій сподобався всім». Наталя Генріхівна подарувала Славкові Яскевичу збірку репродукцій «Сокровища европейских музеев». Символічна Ріка Часу перенесла всіх у Давню Грецію. Старшокласники затанцювали «Сіртакі». У другій залі галереї Ілля Ліф дуже талановито, акапельно заспівав «Средь шумного бала», Світлана Пахметєва і Артем Недогібченко у романтичному вбранні ХIX сторіччя виконали фрагмент елегічно-романтичного танго. Директорка ліцею подякувала батькам В’ячеслава і своїм колегам за те, що виростили такого митця, зауваживши: «Тут, у древньому приміщенні, де з вікон видно золоті церковні бані, не можна бути не талановитим».