Без роялю – жодного дня
Композитор, аристократ, киянин Омар Арфуш – піаніст-віртуоз і композитор. Його закриті концерти відвідували принц Монако, Роджер Мур, Джон Малкович, дружина фотографа Гельмута Ньютона та інші «зоряні» особи. Донедавна Омар жив і працював у Європі: Франції, Швейцарії, Монако. Уже кілька років він практично є киянином, хоча народився в Лівані, та вважає себе космополітом. Нещодавно Арфуш написав пісню «Луна», яку текстом доповнив Мурік із «Грін Грею», а виконав Євген Фокін.
– Принцесу у відеокліпі до цієї композиції зіграла «Міс України-2004» Леся Матвєєва. Її обрали, бо має акторський досвід і серйозний статус, а також тому, що схожа на дівчину моєї мрії, – зізнається Омар Арфуш, нащадок старовинного аристократичного роду. – Загалом, у найближчих творчих планах – співпраця з українськими артистами першої величини. Основний критерій у виборі партнера для творчого союзу – це, перш за все, голос. Людина може вражати лавиною енергії, може бути харизматичною особистістю, але якщо у неї відсутні голосові дані, то це більше актор чи актриса, а не співак чи співачка. Загалом, мені цікава група «Океан Ельзи», але вони самі пишуть музику та слова. Вже встиг попрацювати з Ель Кравчуком, а також написав музику до композиції «Захисти життя», яка об’єднала всеукраїнський рух боротьби зі СНІДом.
– Чому ви вирішили вивільнити потік своєї творчої енергії саме в Україні, у Києві?
– Я закоханий у це місто! У жодній європейській країні нині не так цікаво, як тут. Пишаюся тим, що є свідком величезної кількості позитивних змін. Київ, як столиця, дуже чітко відображає швидкий позитивний прогрес держави в цілому. Я у захваті від української молоді! Спілкуюся з різними людьми, і з задоволенням бачу, що настав сприятливий час для мистецтва, освіти, філософії, історії, квантової фізики, написання книжок, віри у наявність та силу високих ідеалів. Я щиро вражений кількістю гарних, розумних та цілеспрямованих молодих людей, особливо дівчат. І буду щасливим, якщо моя друга половина, моє справжнє та довгоочікуване кохання, виявиться українкою.
– З чим пов’язана меланхолійність вашої музики?
– Я комунікабельна людина, однак ніколи не виставляю назовні всі свої почуття та переживання. І лише в музиці відкриваю свою душу сповна. Чимало життєвих ситуацій, незалежно від того, зі знаком «плюс» вони чи зі знаком «мінус», переживаю з мелодією, яка завжди звучить у моєму серці. Рояль – єдина матеріальна річ, без якої я не можу обійтися і дня.
– Ваша основна робота – журналістика (Омар – видавець популярного шоу-бізнесового журналу. – К.Л.). Як вдається поєднувати непросту професію та творчість, яка завжди вимагає заглиблення у внутрішній світ?
– Бізнес – це необхідність. Необхідність заробити стільки грошей, щоб у 45 років бути матеріально забезпеченим, аби займатися лише музикою!
– Ваш батько – письменник, а мати – професор арабської літератури. Вочевидь, маєте власний погляд на український літературний процес?
– Так, я цікавлюся українською літературою. Мені здається, що за останні тринадцять років нічого не змінилося. Нема нікого, хто б міг вирости до рівня Тараса Шевченка, чиї вірші, до речі, мені дуже подобаються.
– Назвіть три останні прочитані вами книги.
– «Біографія Ріхарда Штрауса», «Останній французький король» (про Луїса XVI), «Майстер і Маргарита» в оригіналі. До цього часу цей твір Булгакова я читав лише французькою.
– Ви об’їздили півсвіту, знаєте п’ять мов. Що в Києві є такого, чого нема більше ніде у світі?
– Київський оперний театр – унікальний! Тут за тиждень можна подивитися та послухати як мінімум чотири вистави! Найбільше запам’яталася – прем’єра опери Чайковського «Мазепа». Загалом, я можу залишити всі свої справи й вирушити з будь-якої точки земної кулі до Парижа, Берліна або Женеви заради того, аби потрапити на якусь важливу, знакову подію оперної сцени.
– Чи є щось таке, чого вам у Києві все ж не вистачає?
– Хіба що паризьких солодощів.