Уранці, як завжди, мама поцілувала донечку в щічку й побажала їй гарних оцінок. «Вчись старанно, дитино, адже ти – єдина моя надія. Ти здібна дівчинка й у майбутньому матимеш хорошу професію, тож і маму доглянеш на старість…». Провела Надійку за ворота й, перехрестивши, ще довго вдивлялася їй услід. Донечка старанно крутила педалі велосипеда й весело на прощання махала мамі рукою. Мати як мару відганяла спогад про той страшний сон, який попереджав її, що може втратити дитину…– Надійка для мене...