Друге дихання старої квартири
Український «євроремонт» з пластиковими вікнами «під дерево», лінолеумами «під паркет» уже став ознакою несмаку, натомість у моді екологічно чисті матеріали.
Дерево – не камінь, фарба – не вода
Здавна люди інтуїтивно відчували здоровий вплив дерева і використовували його для будівництва. У музеях збереглися дерев’яні хати і меблі з позаминулого сторіччя. Заходячи до таких експонатів, відразу проймаєшся позитивною енергією, що, здається, живе в кожній клітині «бамбетля» (дерев’яна лавка-скриня) чи креденца. До речі, біологи твердять, що навіть у мертвій дерев’яній колоді непомітно для людини відбувається постійний обмін повітря. Тому в дерев’яних будинках без спеціального кондиціонування підтримується оптимальна вологість. У таких хатах немає протягів, а дихати в них завжди легко. До того ж світле дерево позитивно впливає на настрій. Незважаючи на те, що деревина «дихає», вона є чудовим ізолятором тепла. Порівняно з цегляними або бетонними стінами, дерев’яна стіна має в кілька разів більшу теплоізоляцію навіть у сильні морози, дає змогу економити на опаленні.
Проте сучасний міщанин у своєму помешканні на енному поверсі може поміняти хіба що вікна і двері. Та й ті нині стають дедалі «мертвішими»: дерево змінює метал.
Металопластикові вікна звичайно міцніші, але з точки зору екології вони, на думку завідувача лабораторії гігієни шуму житлових та громадських споруд професора Володимира Акіменка, гірші від дерев’яних, адже метал «не дихає» і герметизує повітря у приміщенні. Пройдіться центральними вулицями Києва: металопластикові вікна можна частіше побачити в офісах і туалетах, ніж у престижних дорогих квартирах.
Однак дерево також треба фарбувати. І фарба має бути передусім безпечною.
Торговці лакофарбною продукцією на ринках переконані, що олійні фарби потроху відходять у минуле. Натомість зріс попит на екологічно чисті вододисперсійні акрилові фарби: вітчизняні виробники змушені щороку збільшувати їх виробництво удвічі. Не зважаючи на низьку ціну олійних фарб, продавці твердять, що купувати їх невигідно, бо поверхню доводиться постійно підфарбовувати.
Папір – теж дерево
Донедавна вимоги щодо оформлення стін були не надто примхливими: аби шпалери не відлипали відразу після ремонту, а плитка не кришилася. Тепер на першому плані не тільки гармонійне поєднання кольорів і фактур і можливість їх легко змінювати, а й екологічна чистота матеріалів.
Знову ж таки хочеться згадати наших прабабусь, які мастили стіни коров’ячим кізяком і вапном, а потім їхні онуки, наші батьки, плекали у своїй пам’яті цей рідний серцю аромат дитинства. Та й досі в наших селах рідко хто оздоблює стіни шпалерами, адже у сільських помешканнях завжди більше сирості, тому навіть найнадійніші шпалери можуть з часом повідлипати. У селах стіни переважно білять, що краще для здоров’я, адже, по-перше, побілку селяни роблять принаймні раз на рік (переважно перед святами), а шпалери ніхто так часто не міняє – іноді можуть не змінювати й по десять-п’ятнадцять років. По-друге, побілені стіни не стануть житлом для клопів і павуків, які часто живуть у шпаринках між шпалерами. Ну, і звісно, ніщо так не накопичує пил, як старі рельєфні шпалери. Винятком хіба що, можуть бути сучасні акрилові та паперові, які додатково покривають водоемульсійною фарбою, завдяки чому їх можна помити.
Останнім писком моди стали склошпалери. Після нанесення акрилової, водоемульсійної або силікатної фарби вони можуть служити 20-35 років (за цей час витримують 7 перефарбувань). Продавці часто наголошують на тому, що склошпалери вогнетривкі. Але це не означає, що вони зовсім не горять. Матеріал лише «витримує» полум’я 10-15 хвилин – час, необхідний для приїзду пожежників.
Для кухонь і ванних кімнат найкращим екологічним рішенням є плитка – таку стіну завжди легко помити і вона не буде джерелом розмноження бактерій.
Помешкання – не лабіринт із шаф і тумбочок
Ґаздам, які хочуть створити у своєму помешканні справді здорову в усіх розуміннях атмосферу, треба дотримуватися одного правила: «Нічого зайвого». Якщо на підлозі у квартирі паркет – достатньо його вкрити якісним лаком, а не маскувати незліченними килимами, які накопичують у собі пил. Узагалі теперішні дизайнери дедалі рідше використовують килими, хіба що у разі декорування на японський манер. І вже точно не вішають килими на стіни, що декотрі наші господині вважають першою ознакою достатку в домі. Також не виставляють на всезагальний огляд чайні й столові сервізи – ніхто не сумнівається, що господарі не їдять пальцями. Посуд прийнято ховати подалі від пилу. Вишивані рушники, серветки, килимки і доріжки – всі ці неодмінні атрибути українського побуту потроху, добре це чи погано, стають музейними експонатами. Якщо ж господиня продовжує кохатися у вишивці, вона має пам’ятати про те, що вишиті рушники, так само як і звичайні, треба прати.
І про меблі. М’які розкішні крісла і дивани можуть створити комфорт лише власникам, які купили дорогий якісний порохотяг із вологим прибиранням. Тверді ж меблі варто вибирати не з плит, обклеєних плівкою «під дерево», а справжні, дерев’яні. Такі зекономлять і кошти, і нерви, позаяк служать, зазвичай, набагато довше і випромінюють вже згадану позитивну енергію живого дерева.