Нестор і його слово

Мудрим і влучним було ухвалене свого часу рішення відзначати День української писемності і мови, поминаючи 9 листопада в православних соборах і церквах ім’я преподобного Нестора Літописця Києво-Печерського (1114). Цей святий, наш співвітчизник, почив у Бозі 980 років тому, залишивши по собі документ, який заведено називати «Повістю минулих літ» і який став першою на Русі-Україні ґрунтовною спробою укласти і систематизувати письмові відомості з історії східних слов’ян.

Чому ми пов’язуємо життя і діяльність Нестора з Україною, українською мовою, літературою, духовністю? Адже саме йому належать вислови «откуда єсть пошла Руская земля» і «Київ – се мати городів руських». У Києво-Печерській лаврі, де покояться нетлінні мощі преподобного і де завдяки Московському патріархатові давно вже витравлено весь український дух, бровою не повівши, назовуть Нестора Літописця «російським святим» і «родоначальником російської словесності».

Дамо оцінку цим «братнім» судженням, скориставшись словом, неодноразово вживаним якщо не самим Нестором, то його послідовниками, – НЕВІГЛАСИ. Так, ця лексема була звичною у вжитку в XI і XII століттях, не кажучи вже про пізніший період. Натрапивши на неї, російські дослідники віднесли слово «невіглас» до слів, які потребують пояснення, і включили його до глосарію. Повірте, таких «незрозумілих» слів і виразів у давньоруських літописах чимало. Росіяни, яким потрапив до рук оригінал «Слово о полку Ігоревім», не знали українського слова «мисливець», а отже, й «мись» (білка), від якого воно походить, виявилося для них нездоланним каменем спотикання. Так явилася на світ гарна, але глибоко помилкова метафора «розтікатися мислію по древу». Не вловили інтерпретатори «Слова…» й таку особливість давньоукраїнської – Несторової! – мови, як службове слово «бо», що вживається то як сполучник, то як частка. Хоч з ліхтарем шукайте – не знайдете ні в Нестора, ні в пізніших хроніках імені Боян. А от Янів у них згадується кілька і принаймні двоє-троє з них «бавились» красним словом. Тож, може, таємниця авторства перлини давньоруської (давньоукраїнської) літератури криється в небажанні більшості дослідників бачити в «Слові…» саме українське коріння?

Цьогорічний День української писемності і мови припадає на воістину доленосний для України період. Попри його важливість думалося, однак, що цього разу в боротьбі за владу так звану мовну карту розіграно не буде. Та де там! Знову витягається із запиленої шухляди білодідівська «теорія» двох рідних мов кожного (!) українця. Знову російськомовний Схід і Південь спокушують наданням російській мові статусу державної в Україні.

І все ж, Київ урочисто відзначив це свято 9 листопада. Напередодні в Музеї книги і друкарства України (Києво-Печерський історико-культурний заповідник) було відкрито унікальну виставку словників «Український словник: від рукописного до електронного». Аби «невігласів» поменшало.