Сонячна система – «донька» грози
Регулярно стежу за періодикою, тому останнім часом помітив неабиякий інтерес засобів масової інформації до гіпотез щодо утворення сонячної системи. Інтерес цей породило відкриття вченими зі США та Іспанії біля зірки у сузір’ї Оріона 18 планет невідомого походження, кожна з яких перевищує масу найважчої планети сонячної системи Юпітера у 5-10 разів. Планети ці молоді – їхній вік не перевищує 5 мільйонів років, тоді як сонячна система існує 4,5 мільярда років.
Основою теперішньої теорії існування сонячної системи є те, що центральна планета у ній – Сонце, а всі інші 8 планет обертаються навколо нього. На відміну від них, 18 «новачків» рухаються хаотично, без гравітаційного тяжіння і незалежно від інших небесних тіл. Це відкриття породило сумніви щодо поглядів на виникнення Всесвіту в цілому і Сонячної системи – зокрема.
Тож я спробую увійти у світ руху ідеальних матерій (його ще називають паралельним світом) і уявити, як усе це могло відбуватися.
Багато хто бачив цирковий трюк: у середині простору, обмеженого металевою сіткою, їздять на великій швидкості три мотоциклісти – один по горизонталі, другий по вертикалі, третій взагалі незрозуміло як. Здається, вони ось-ось зіткнуться, але цього не трапляється. То, може, і оті 18 планет перебувають у своєрідній космічній клітці, у царині логічного хаосу, який підпорядковується розумним внутрішнім законам.
Гадаю, головний із них – кожна космічна клітка залежить від інших кліток, у підпорядкуванні яких і перебувають планети. І кожна така клітка перебуває у величезних розмірів космічній воронці-конусі, разом з яким вона рухається у вічність.
Астрономам зі США та Іспанії, певне, дуже поталанило – їм вдалося спостерігати зародження нової системи на кшталт нашої, сонячної. Бо ж ці 18 планет, ймовірно, з часом теж створять зі свого гурту і для себе центральне тіло. Навколо нього і будуть рухатися планети, як це роблять планети сонячної системи.
Втім, і вони обертаються не в одній площині і не з однаковою швидкістю. І якщо подивитися на їхнє обертання навколо центральної зірки з різних точок зору, ми побачимо безлад і хаос. Наприклад, Земля, обертаючись навколо Сонця зі швидкістю 30 км/сек, описує в просторі якусь неправдоподібну спіраль.
Але, як кажуть, повернемося до «наших баранів». Яким є процес зародження Всесвіту в тонкому світі, що називається світом руху ідеальних матерій? Найдавнішим фактором процесів виникнення Всесвіту, на мій погляд, є… звичайна гроза – з блискавками, громом і дощами. Пращуром зірок, наприклад, стали кулькові блискавки, а дощ – то їхній зорепад.
Звичайно, це спрощене уявлення, проте блискавка – те, що нам залишалося від процесів створення Всесвіту і дійшло до нас. Подібно до того, як полярно заряджені хмари (можна сказати і так: хмара й антихмара, матерія й антиматерія), стикаючись одна з одною на великій швидкості, вибухають, що спричиняє блискавку й грім. Тож і в часи дуже стародавні зіткнулися світ і антисвіт, тобто полярно заряджені енергії. І, думаю, при їхньому зіткненні, під дією вибуху, виникла безмежна кількість лінійних блискавок. Але ж це був не просто один вибух, а ціла космічна гроза, яка породила воронки, вихорі, вири. І саме в цих формах існують Всесвіт, галактики, зірки, планети.
Тож який вигляд має сьогодні наша галактика, що налічує у своєму складі 200 мільярдів зірок. Образно кажучи, – це диск із потовщенням у центрі, що дає змогу стверджувати: ми маємо справу із воронкою у вигляді конуса. У центрі воронки має бути «чорна діра», тобто ядро галактики. Діаметр її 100 тисяч світлових років.
Сонячна система перебуває на відстані 30 тисяч світлових років від центру галактики – «чорної діри». Вона, впевнений у цьому, не просто обертається навколо цього центру, а й повільно наближається до нього. Повний оберт навколо «чорної діри», центру, має дорівнювати 250 мільйонам років. Прості розрахунки дають підставу стверджувати, що рухається наша галактика зі своїми планетами із швидкістю 250 км/сек.
Якби вдалося підрахувати, на яку відстань сонячна система наближається до «чорної діри» з кожним обертом навколо неї, можна було б спрогнозувати і час, коли «чорна діра» поглине сонячну систему разом з нашою Землею. Втім, можна заспокоїти землян: минуть мільярди років, поки це станеться. І дай Боже людям розуму самим зберегти життя на планеті до настання тієї судної днини.