Чемпіони зі «Смарагдового міста»
Наші паралімпійці цього року за кількістю здобутих в Афінах медалей випередили національну олімпійську команду. І треба ж, аби дев’ять золотих медалей, не кажучи вже про срібло й бронзу, привезли на Батьківщину вихованці однієї лишень школи. І ми знайшли ту школу, і поїхали туди, і здивуємо вас зараз.
Де та школа?!..
Півдня нам показувало школу її керівництво, але так і не змогли ми всього, що там вигадали і втілили, осягнути – просто часу не вистачило. Забігаючи наперед скажу, що і на конях лісом, і на картах спеціальною трасою, на велосипедах по колу ми їздили. Утім, мушу визнати, то непроста школа. Ви, певне, й самі здогадалися, бо медалі ті здобуто на паралімпійських іграх.
Офіційна назва – санаторно-оздоровчий Центр соціальної реабілітації для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування «Смарагдове місто». Школа розташована в місті Святогірськ, на півдні Слобожанщини. Постійного «населення» вона начебто не має. Тобто школярі наїздами сюди потрапляють, із різних регіонів, на певний час. Але того часу вистачає, хоча діти й кажуть, що його замало, щоб випробувати себе в усьому: в тому, що ми вже перелічили, що самі спробували, і в ще багатьох інших видах спорту і не спорту.
Ідея збудувати «Смарагдове містечко» виникла ще 1989 року, коли Донецька обласна рада ухвалила рішення про створення отакого закладу. Без перебільшення, унікального: за рік тут оздоровлюють понад 5 (!) тисяч дітей, а площа цього Центру й справді дає змогу йому претендувати на статус справжнісінького міста. Запрацював Центр тільки 1995 року, тож тут усе нове, ще, здається, навіть фарбою пахне.
Протягом зміни, а вона триває 24 дні, у «Смарагдовому містечку» отримують медичну допомогу, проходять соціальну та психологічну реабілітацію 480 дітей-сиріт і дітей-інвалідів із п’ятдесяти інтернатів. Як розповів нам пан. Т. Демченко, директор Центру, нині його заклад має все потрібне навчальне, технічне та побутове обладнання, тому й не дивно, що з Греції хлопці та дівчата привезли стільки «золота».
Ми зустрілися і з директором іншого навчального закладу – Слов’янської загальноосвітньої школи для сліпих і слабозорих дітей паном Миколою Котляровим. Виявляється, він більше всіх інших сприяв тому, аби його вихованці стали чемпіонами. Адже всі медалісти саме з його закладу. У «Смарагдовому місті» новоспечені паралімпійці перебувають тільки під час коротких змін. Пан Романенко назвав імена цих чемпіонів. Нічого дивного немає в тому, що всі вони змагалися в плаванні. Адже ця школа для незрячих дітей є базовою школою з плавання. Найгучніша сенсація цьогорічних Афін також гартувалася у воді Слов’янська. Віктор Смирнов, дванадцятикласник, виборов аж п’ять золотих медалей і по одній із срібної та золотої скарбничок Паралімпіади. Це абсолютний рекорд ігор за всю їх історію, більше не здобував ніхто. І як прикро констатувати, що цей хлопчина повністю сліпий і надій на бодай мінімальне поліпшення його зору практично немає.
Те ж лихо і з Олександром Мащенком, і з Сергієм Кліппером, які привезли до України по дві золоті медалі. І також із плавання. Видно, школа плавання в Слов’янську дуже добра. Цікаво, що всіх переможців Афін-2004 готували до стартів упродовж довгих років ті ж самі тренери – подружжя Казначеєвих.
Що там ще є?
Є у «Смарагдовому місті» лабораторія інноваційних досліджень. У ній розробляють і випробовують моделі технологій, діагностичні методи навчально-реабілітаційної діяльності та пошукові підходи до проблем соціально-реабілітаційної спрямованості освітнього процесу на базі 15 експериментальних майданчиків. Це означає, що ті групи дітей, які побували в Центрі, не залишають напризволяще, а беруть під систематичний нагляд спеціалістів, котрі на місцях діють спільно з лабораторією «Смарагдового міста».
Ну добре, лабораторія – то для спеціалістів. А що ще цікавенького для дітей є в містечку? Як і будь-яке місто, це також має свою адміністрацію. Програма «Мерія» передбачає своєрідну організацію дитячого самоврядування. Мера «Смарагдового міста» обирають. Він має свій штаб і все тут у нього дуже серйозно. Адже є в містечку й свої бізнесмени, які підпорядковуються програмі «Бізнес-клас». Ото і є відповідь на запитання, яке часто ставлять керівникам дитячих будинків, – чи підготовлені їхні випускники до життя в суспільстві. Саме цю програму й спрямовано на навчання молодого покоління жити в умовах ринкових відносин.
Особливістю організації життєдіяльності цього дитячого комплексу, і ми в тому особисто переконалися, є гармонійне поєднання навчання й лікування. А втілити на практиці такий синтез без індивідуального підходу до кожного із школярів справді не можливо. У «Смарагдовому містечку» педагоги працюють пліч-о-пліч із лікарями. Оце і є секретом популярності закладу, його росту та параолімпійського золота.
Пані І.Мінакова – директорка загальноосвітньої школи при Центрі. Вона втілює в життя ще одну програму – «Радість пізнання». У її школі працюють лінгафонний кабінет, комп’ютерний клас, кабінет психолога тощо. Педагоги, як розповіла директорка, проводять не тільки традиційні уроки, а й впроваджують щось зовсім нове. Поєднання музики, лікувальних процедур, бесід із учнями допомагає дітям-сиротам відчути сімейний комфорт, а дітям-інвалідам забути про хандру відчуження – часту супутницю людей, які страждають від фізичних вад.
А ось у дошкільному відділенні, названому «Лелекою», усе – і лікування, і навчання – поєднується з грою. Такий уже щасли-вий вік у дошкільнят. У «Смарагдовому місті» для них створено всі умови. Тому й ця його верства «населення» не страждає від неуваги. Пані Т.Аваненко, завідуюча дошкільним відділенням, переконана, що систематична робота з дітьми різного віку дає ті результати, про які нині чує вся Україна. А це, погодьтеся, чимало важить.