Горіли рукописи, на черзі – гітари?

1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про гастрольні заходи в Україні», який мав би регламентувати гастрольну діяльність, а насправді ускладнив роботу українських виконавців. Згідно з вимогами закону, на території України має бути створено єдину базу даних усіх гастрольних заходів, а також банки даних гастролерів у областях. Без такої реєстрації гастрольна діяльність є незаконною, а, отже, і забороненою.

Законом також передбачено стягнення податку в розмірі трьох відсотків од виручки за виступ, якщо колектив виступає поза своїм стаціонарним майданчиком. У такий спосіб планувалося поповнити державний бюджет за рахунок зарубіжних виконавців (в основному з Росії) і спрямувати виручені кошти на підтримку українських колективів.

Однак закон виявився «грошовим ярмом» для вітчизняних артистів, позаяк тепер українські виконавці повинні сплачувати три відсотки за виступи поза своїм закладом у своїй-таки державі.  Наприклад, щоб Театр ім. Івана Франка виступив у театрі ім. Лесі Українки, йому доведеться платити мито. Для багатьох театрів чи колективів сплата відсотків може бути більшою, ніж виручка від виступів. Хоча б для працівників цирку, чиї концерти узагалі є збитковими.

Цікаво, що до видовищних заходів новий закон, крім  фестивалів, концертів, вистав і виступів пересувних циркових колективів, зараховує також пересувні механізовані атракціони типу «Луна-парк». Зазначимо, що до цього «Луна-парки» працювали як звичайні підприємці.

Натомість зарубіжні виконавці особливо не переймаються законодавчими змінами, адже відомо, що суми, виручені від їхніх концертів, значно більші, порівняно з нашими, українськими. Приміром,  лише за один місяць  Філіп Кіркоров заробив понад мільйон гривень, відпрацювавши три концерти в Палаці «Україна» для українського шанувальника «такой пупси, что отдыхает в люксе». Сплатити 30 тисяч гривень у казну гостинного сусіда йому, напевно, не так уже й тяжко. Вартість квитків на концерти вітчизняних виконавців у більшості випадків становить 20-50, а зарубіжних – 500-800 гривень.

Чому так сталося – відповісти важко навіть самим ініціаторам закону. Так, народний депутат України Павло Мовчан твердить, що більшість парламентаріїв часто  спотворює суть законів уже в самому процесі голосування задля відстоювання особистих інтересів. Він також упевнений, що ведеться зумисна політика упослідження української культури, асиміляція України в Росію і поступове адаптування українців до їхнього зникнення як нації. Прикладом цього, на думку пана Мовчана, є також витіснення україномовної книги з вітчизняного ринку.

 Народні артисти України, котрі вже завоювали певну аудиторію, законом теж не дуже переймаються. Бо його вимоги стосуються лише мистецьких колективів, хоч також переконані, що сучасний шоу-бізнес витіснив на другий план рівень таланту виконавця. Натомість головним критерієм успішності нині є гроші. Не дивно, що української пісні майже не чути на українських телеканалах і радіостанціях (усього 5-7 відсотків од усієї музики), незважаючи на законодавчі вимоги «пускати» в ефір не менше, ніж третину україномовної продукції. Зі слів народного артиста України Павла Зіброва, навіть у Білорусі чи Молдові, де він часто гастролює, таких законів більш дотримуються. На його думку, фінансова залежність унеможливлює творчий розвиток митця і загальна теза про те, що справжній геній має бути бідним і голодним, давно застаріла.

І все ж закон прийнято і, можливо, ще рано вдаватися до глобальних висновків, вважають і депутати, і діячі мистецтв. Вдалим рішенням, на їхню думку, може бути ліцензування концертної діяльності і введення мораторію (відтермінування) на сплату податків для вітчизняних колективів на три роки. Але напевно, невдовзі до письменників, які палять свої рукописи, долучаться і музиканти зі своїми гітарами й платівками.