Сирецький танкодром
«Геть усі в поросі, полем рухалися танки, то занурю-ючись у рови, то підіймаючись на пагорби… Командир танкової роти дав знак і одна з машин, які ще стояли на старті, повільно рушила з місця. Це танкісти-другорічники проходили вогневу підготовку». Таким бачив буденне життя передвоєнного танкодрому в майбутньому відомий полководець Іван Баграмян.
Але не тутешнього, не київського танкодрому. Про київський полігон не знайдеш інформації ні в популярних довідниках, ні державних музеях.
На півночі полігон межував із Пуща-Водицьким узліссям, на заході – зі старим Гостомельським шосе. На сході і півдні обмежень не існувало. Хіба що стояли високі тополі. Головний в’їзд розташований неподалік сирецьких військових таборів.
Перший запис про полігон, який мені вдалося віднайти, датується липнем 1936 року. Це спогад відомого військового радянських часів Іллі Дубинського. «На Сирці 4-та окрема танкова бригада демонструвала… прорив укріпленої смуги. Оце було видовище!»
Танк Т-28 рушив із місця. Його права гусениця наткнулася на високий виступ і машина дала ризикований крен ліворуч. Ще мить – і ліва гусениця налітає на дубовий пень – таким чином загублену рівновагу відновлено. І так раз у раз, зі звірячим ревінням мотору, дзвоном гусениць. Танк, керований умілою рукою, немов хисткий човен на хвилях розбурханого океану, мчав уперед через усю зону загородження. Здавалося, що він не рухається, а летить у повітрі…
Як виявилось потім, це випробувач радянських танків Євген Кульчицький приїхав до Києва, щоб у присутності Якіра показати можливості нової машини – БТ-7. Уявіть собі: шубовснути з урвища у воду 700-пудовим танком на швидкості 50 кілометрів! Пролетівши десятки метрів у повітрі, необхідно було обережно ковзнути по водній поверхні, аби зберегти і себе, і танк…Починаючи з 1939 року, на полігоні відбували літню польову практику курсанти. Вони мешкали у наметах, казарми уже потім збудували. Полігон обов’язково охороняли вартові, не допускаючи близько навіть пастухів, що пасли худобу. Однак були дні, коли до курсантів з хуторів і сіл приходили гості аби подивитися разом, прямо на узліссі, якийсь кінофільм.
Особливо відзначився наш полігон під час танкового наступу на Київ у листопаді 1943 року. Командування 3-ї танкової армії наказало розпочати атаку 4-го листопада у проміжок часу з 20.00 до 20.30. Із Пущі-Водицького лісу вдарили могутні снопи вогню. Це з увімкнутими фарами рушили в атаку танкові бригади.
У 1945-1949 роках до танкодрому помітно наблизилась міська забудова – авіаційний завод і нові квартали селища Нивки. Тодішня київська влада зробила спробу втрутитися у цю справу. В архіві навіть зберігся протокол засідання виконкому Київської міської ради депутатів трудящих (березень 1947 року), де йшлося про те, щоб перетворити танкодром на стрільбище.
Однак облаштувати стрільбище поблизу дороги так і не дозволили.
Після закриття полігону на його місці влаштували міське кладовище. Трохи далі, як гриби після дощу, один за одним з’явилися п’ятиповерхові квартали масиву Нивки.