Інтелект на експорт

Останніми роками в Україні різко загострилася проблема трудових міграцій. Понад сім мільйонів наших співвітчизників шукають щастя в Іспанії, Португалії, Італії, Польщі та інших країнах. Серед них – чимало кваліфікованих спеціалістів високотехнічних галузей. Перед нашою країною постала проблема «відпливу мізків».

І ми – не єдині. Загроза залишитися без наукової еліти нависла практично над усіма країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними країнами з перехідною економікою. Цій проблемі було присвячено семінар у Київському Інституті міжнародних відносин за сприяння «Європейського молодіжного парламенту – Україна» та фонду імені Роберта Боша. На зустріч запросили, зокрема, і студентів із міста Клуж, що в Румунії. 1,7 мільйона румунів теж працюють за кордоном, і здебільшого – це висококваліфіковані фахівці.

Програмісти, фахівці з веб-дизайну, фізики-ядерники, хіміки (а саме вони найчастіше знаходять високооплачувану роботу на чужині) їдуть до країн Західної Європи та Північної Америки. За словами президента «Європейського молодіжного парламенту – Україна» Василя Мірошниченка, навіть студенти, які отримали шанс навчатися в Оксфорді чи Кембріджі, не хочуть повертатися назад. «Навіщо, – кажуть вони, – сидіти в Україні на зарплату в  кількасот доларів на місяць, якщо в Європі можна заробляти сто тисяч за рік».

Те саме відбувається і в Румунії. Студентка Анна-Марія Маргел зауважує:

– Чимало моїх друзів залишили батьківщину, і я не змогла переконати їх залишитися. У мене не було справді переконливих аргументів. У молоді інший погляд на цінності, змінився й менталітет.

Дає знати про себе і застаріла система освіти радянського типу. Велика кількість вузів (у Румунії, приміром, їх удвічі більше, аніж у Німеччині) призводить до перенасичення ринку праці певними професіями. І виходить, що вдома роботи немає, отож, доводиться їхати за кордон.

Однак українські й румунські студенти не просто зібралися обговорити проблему, а й намагалися якось зарадити їй. Учасники семінару отримали анкети, щоб переслати їх друзям, які працюють в інших країнах, аби дізнатися про мотиви, що спонукали їх виїхати.  А Василь Мірошниченко запропонував використати досвід Китаю й Пакистану. Китайський уряд, наприклад, заохочує молодь до навчання за кордоном і надає їй кошти за умови, що випускники престижних вузів обов’язково повернуться і працюватимуть на благо своєї країни. А в Пакистані колишні студенти американських університетів навіть самотужки розробили національну ядерну програму.