Хоча сніги зійшли…

Назви поетичних книжок часто бувають  зовсім випадковими. Замість них могли бути зовсім інші, але ні сама книжка, ні її сприйняття ніскільки від того не змінилися б. Тому, хоч як дивно це звучить, найточнішою назвою для збірки віршів було б нейтральне слово «Поезії» (а для збірки прози – «Новели» чи «Повісті»).

І все ж, коли автор у витвореній ним естетичній реальності акцентує увагу саме на одній із можливих домінант, скидати з рахунку його волю не варто, бо вона теж важлива для розуміння індивідуального художнього світу. У книжці «При світлі снігів» (Видавничий дім «КМ Academia») Оксани Шалак, яка народилася на Поділлі, а нині мешкає в столиці, можна знайти лаконічні і дивовижно точні картини всіх пір року. Однак саме зимові сніги з їх незаймано-первозданною чистотою вона обирає за найприйнятніше тло для зображення почуттів і настроїв ліричної героїні:

Ти приходиш,
як перший сніг.
Я вдихаю холод зими -
І небо старою

завісою падає,
І в снігах зупиняється мить.

Однак авторка не обмежується створенням відповідного настрою, вималюваного скупими, але дуже точними словами. Він – тільки передумова до  несподіваного переосмислення, прориву до взаємин, які насправді виявляються іншими.
Та якщо тут лірична героїня стоїчно приймає охолодження стосунків як факт, який уже стався, то в інших поезіях вона емоційно протестує проти такого стану речей («І випаде сніг... У сорочки білої Виростуть крила, І я літатиму щоночі До твого вікна»), картини сягають мало не апокаліптичного напруження («Тиша снігу Криком стала – Невиправне, невигойне Це світання»). Ба, навіть знайдене тепло – тимчасове, адже попереду все одно неминучі холоди:

Ти відігріваєш мене,
Ніби кутаєш
Молоденьку черешню
На зиму.

Сніги асоціюються для авторки не тільки з холодом і морозами. Вони мають ще одну дуже важливу для неї властивість – чистоту. І тому він не тільки печальний (питома ознака в поетичному світі Оксани Шалак), він – «білий, як твоя душа». Врешті, навіть інші пори року так чи інакше об’єднані із зимою та її снігами. Бо осінь «минає, і зникає бажання говорити»,  і то там, то там у різних формах спливають «тіні тепла і літа». Врешті, такими вона відчуває і бачить «інтер’єр» світу й себе в ньому. Цей «інтер’єр» став набагато незатишнішим,  у порівнянні з тим, який поетеса зобразила у своїй першій книжці «Дика пташка» (1991 р.).

...А після читання збірки у пам’яті мимоволі зринули рядки мого дав-нього, ще юнацького вірша, які з нею напрочуд суголосно перегукнулися: «Ти одна ідеш холодним світом. Вдалині – тепло чужих вогнів». І тому якось особливо легко писалося про неї саме о цій порі на Поділлі, хоч уже зійшли цьогорічні сніги...