«Прикро, що я тут не живу»

У житті Михайла Врубеля Київ посідає особливе місце. Це місто перших творчих злетів, першого справжнього почуття. І хоча київський період його життя недовгий – всього п’ять років – проте яким же він був насиченим і плідним! Пізніше художнику здавалося, що саме ці роки були дуже важливими і вагомими для нього.

Уперше Врубель приїхав до Києва у травні 1884 року. Двадцятивосьмирічного студента Петербурзької Академії мистецтв рекомендував професору Адріану Прахову для реставрації робіт у Кирилівській церкві Павло Чистяков – один з найкращих викладачів академії. Адріан Вікторович переглянув усі роботи талановитого студента і вирішив запросити його до Києва. Так у житті Врубеля з’являється родина Прахових, які завжди радо зустрічають його і дбають про нього. Особливо дружина професора, Емілія Львівна. Непомітно звичайна приязнь до привітної господині переростає у глибоке почуття. Він нікому не розповідає про своє кохання, лише у листах до улюбленої сестри натякає на те, що тимчасове перебування в Італії для нього вимушене й нерадісне: «Чекаю не дочекаюся кінця моєї роботи, аби повернутися… А чому особливо хочу повернутись? Це справа душевна, і, як побачимось влітку, тобі її поясню. І то я тобі двічі натякнув, а іншим і цього не робив». «Що тобі сказати про те, на що я тобі натякав? Трохи добрих хвилин, більше тяжких…» Так, більше тяжких, бо кохання було нерозділеним і нещасливим. Що ж до сподівань професора Прахова, то вони цілком виправдалися. Розписи Кирилівської церкви вражають своєю самобутністю і довершеністю, особливо «Зішесття Святого Духа» та «Богоматір з немовлям». В останній, до речі, кияни одразу впізнали дещо ідеалізований образ дружини Прахова… На жаль, художник часто-густо недооцінював свої роботи, тому ми ніколи не побачимо численних ескізів картини «Демон», над якою Врубель почав працювати ще в Києві, картини «Христос в Гетсиманському саду» та інших, нещадно знищених художником. Проте в Київському музеї російського мистецтва зберігаються ескізи, підготовлені Врубелем для розпису Володимирського собору (на жаль, комісія не оцінила їхньої самобутності, і художникові доручили лише орнаменти), картини «Східна казка» та «Дівчинка на тлі перського килиму» тощо.
Перебування великого художника у нашому місті було пов’язане зі спогадами про молодість, становлення, пошуки свого шляху в мистецтві. Тож не дивно, що через багато років Врубель знову навідається до Києва і, замилувавшись містом, завжди такий стриманий і мовчазний, вигукне в захопленні, звертаючись до свого друга – художника Ковальського: «Який же гарний, одначе, Київ! Прикро, що я тут не живу. Я люблю Київ».

Галина ЗАХАРОВА