Ностальгія за дев’яностими Остання медаль українців датується 1994 роком
У німецькому Дортмунді стартував світовий чемпіонат фігуристів. Українська делегація цього разу небагатолюдна: в одиночних розрядах і спортивних парах представлені лише чемпіони країни, в танцях на льоду – ще й другі номери команди. Але надії на місце серед призерів насправді реальні…
Чому так мало? Відповідь на це запитання доволі проста: представництво національних федерацій визначається згідно з їхнім рейтингом у світовій класифікації. Ми вже давно не мали призерів головних турнірів сучасності, тож і розраховувати на максимальну участь в Дортмунді не могли. Щоправда, в одиночному жіночому розряді мали виступати двоє спортсменок, однак Ганна Маняченко, так і не залікувавши травми го-мілки, залишилася вдома. До речі, й наш беззаперечний лідер – Олена Ляшенко – мала проблеми зі здоров’ям. Але, на відміну від чемпіонки України 2003 року, вчасно усунула їх і навіть устигла відновити кондиції після хірургічного втручання.
Як було раніше? Вітчизняні майстри фігурного катання виступають на світових чемпіонатах з середини вісімдесятих років минулого століття, але самостійною командою – з 1993 року. Найвагоміших успіхів досягли одесити. Віктор Петренко завоював аж чотири медалі, у тому числі найвищої проби – 1992 року, коли на турнірі змагалася так звана Об’єднана команда СНД. Наступного року була удостоєна золотої відзнаки й Оксана Баюл: її тріумф узагалі став найпершим «зимовим» за часів незалежності. Ще за рік із світових оглядин повернувся з «бронзою» В’ячеслав Загороднюк. Його медаль так і залишилася останньою в історії наших виступів на світових чемпіонатах, оскільки за десять наступних сезонів жодному з повпредів України на п’єдестал пошани зійти не поталанило. Найближчими до цього були кияни Ірина Романова та Ігор Ярошенко: того ж таки 1994-го вони фінішували в змаганнях танцівників четвертими.
На що розраховуємо нині? Як це не дивно звучить у світлі не дуже результативного недалекого минулого, проте – на медаль. І підстави для цього таки є. По-перше, одеські майстри танців на льоду Олена Грушина та Руслан Гончаров незмінно потрапляють до квартету найсильніших на всіх основних турнірах останніх років. А в січні наші співвітчизники повернулися з європейського чемпіонату бронзовими призерами. Нинішня ситуація в танцях на льоду сприятлива для них, але в Дортмунді все залежатиме від «чистоти» катання та суддівської об’єктивності. Близька до того, щоб зійти на п’єдестал пошани, і киянка Олена Ляшенко. Досі її найвищим досягненням було шосте місце 2002 року. На Євро-2004 Ляшенко стала віце-чемпіонкою. Звісно, тепер серед її суперниць будуть і неабияк авторитетні фігуристки з Америки і Азії, що загострить конкуренцію, проте можливості киянки доволі високі. Натомість в інших дисциплінах Україна розраховує лише на скромні здобутки: маємо набувати досвіду і шліфувати майстерність. Як кажуть у таких випадках, працюватимемо на перспективу.